Користувач:Іськов Ольга

Матеріал з ТерноВікі

Версія 10:27, 28 грудня 2012

Про себе

Заступник директора школи з виховної роботи, вчитель християнської етики Лопушненської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Електронна адреса: olchuk1987 на meta.ua
Дата народження: 18 жовтня 1987 рік.

Народилася у селі Волиця, Кременецького району, у 1994 році вступила до першого класу Лопушненської ЗОШ.
Після закінчення школи у 2005 році вступила до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка. Навчалася на факультеті «Біологія», по закінченню отримала диплом бакалавра та спеціальність вчителя біології, валеології та основ екології.
Потім продовжила навчання у Державному вищому навчальному закладі «Переяслав-Хмельницький гуманітарно-педагогічний університет імені Григорія Сковороди», отримала диплом магістра та спеціальність викладач біологічних дисциплін.
З вересня 2010 року працюю у своїй рідній школі.

Мої інтереси

Професійні:

1. Система моніторингового дослідження якості виховання як функції оцінювання, корекції та планування виховного процесу.
   

Особисті:
На даний час мої особисті інтереси переплітаються з професійними, адже вболіваю за наших дітей, намагаюся зробити їх навчання та дозвілля максимально цікавими. Займаюся самоосвітою з виховної роботи та християнської етики. Багато читаю, цікавлюся інтернет-новинами у цих галузях.

Мої календарі

Мій блог

Проекти, в яких беру участь

Проект «Очисти джерело» в рамках Всеукраїнського руху учнівської молоді «Моя земля – земля моїх батьків».

Мої роботи

СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ: «У ТОЙ РІК ЗАНІМІЛИ ЗОЗУЛІ»

1 вед. Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр. – геноциду українського народу – присвячена наша лінійка національної пам’яті…

 ( Звучить гімн України)

2 вед. Відкрийтесь, небеса,

 Зійдіть на землю!
 Усі українські села, присілки, хутори,
 Повстаньте всі, кому сказали вмри!
 Засяйте над планетою невинні душі!
 Зійдіть на води й суші,
 Збудуйте пам’яті невигасний собор!
 Це 22-й рік.
 Це 33-й рік.
 Це 46-й рік.
 Голодомор… Голодомор… Голодомор…

1 вед. Шановні учні, вчителі! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, між квітучими садами змушували вмирати від голоду. 2 вед. І саме тут сьогодні скажемо – люди не скам’яніть серця свого, щоб не стати каменем! Розбудуйте в душах Божий Храм, щоб не повторити великий гріх! 1 вед. Світ мав би розколотися на двоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. 2 вед. То ж пом’янімо хоч сьогодні, з непростим спізненням у кілька довгих десятиліть тих великомучеників нашої трудної історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Пом’янімо і знайдімо в собі силу і відвагу пройти за ними дорогою їхнього хресного шляху. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга. 1 вед. Дорогі учні, вчителі, прошу вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років хвилиною мовчання. (Звучить метроном) Зараз по всіх містах і селах нашої Батьківщини триває акція «Запаи свічку!», присвячена вшануванню пам’яті померлих від Голодоморів в Україні. Прошу запалити свічки. (Запалюють свічки) 2 вед. Хай палає свіча… хай палає,

 Поєднає нас вона в цей час.
 Хай сьогодні спогади лунають
 Пам’ять чиста і велична
 Хай єднає нас!
 Немов своє дитя ми пестимо ріллю,
 Кохали ми життя, вклонялись мозолю,
 Дихали чорнозем, вгорталися в лани,
 Не знали, що помрем з наказу сатани.

1 вед. Пам’ять людей про голодомор каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття… Страшне приневолене мовчання… Довго чекали, але дочекались коли ожила, прокинулась людська пам’ять, розмерзлись її глибини і заговорили її уста тисяч свідків трагедії, віддаленої від нас десятиліттями. ( Дзвонять дзвони) Учень 1: ( з горщиком зерна) Ти кажеш, не було голодомору І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерна вимели дотла? Як навіть вариво виймали із печі

І забирали прямо з горщиків,
Окрайці виривали з рук малечі

І із тих торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору? Чому ж тоді як був урожай, Усе суціль викачували з двору, - Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імператорський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять в моїх очах… А кажеш – не було голодомору! Учень 2: (зі свічкою) Тиждень я терпів від голоду муки, Плакав, ходив, простягаючи руки, Врешті й ходити уже я не зміг, Ледве дійшов, упав на поріг Встав би, підвівся, та зрадили сили. Плакали діти, баби голосили. Федір, мій син, на лежанці лежав, Звісно, каліка, терпів і мовчав. Вранці не другий день зирк. Аж у руки Хтось мені суне кувалок макухи. Хто це? Сусід мій Петро? Бог хай віддячить тобі за добро! Слина пішла. Затрусилися руки. Боженьку милий. Кувалок макухи! Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук Вихопив в мене кувалок із рук: Хтів я схопитися, побігти, здогнати, Вирвати з рота! Навколішки стати… Вже я підвожусь і падаю знов… Впав не притомний… Прокинувся – Кров…

Мабуть, забився… Вже близько до краю

Крутиться все навкруги… Умираю. В кого спитати б, чи з’їв хоч онук? Може, і в нього хтось вирвав із рук. (Звучить сумна тиха мелодія) Учень 3: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні підпадає під означення геноциду, наведене в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року, як дії, скоєні з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу – через убивство або через навмисне створення таких умов, які ведуть до знищення. Учень 4: Ті, хто сьогодні заперечують геноцид українців у 1932-1933 рр., глибоко ненавидять Україну. Ненавидять нас, наш дух, нашу історію, наше майбутнє. Вони заперечують українську державність. Вони продовжують захищати зловісну сталінщину та її поводирів. Непростимий гріх бере на душу перед Богом та людьми той, хто заперечує голодомор. Учень5: (Звучить «Реквієм» Моцарта) (на фоні музики) То був страшний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав’язали. Сліпу пустили старцювати… То був такий державний злочин – Здригнулась навіть мертва Кафа, Мерцями всіялося поле. Ні хрестика і ні могили – То був такий навмисний голод… Учень 6: Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся на врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощенних катів, уже мертвих, а особливо – ще живих. Учень 7: Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сірій землі. Учень 8: З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав. Учень 9: Господи Вседержителю наш! Чи ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько роду святого руського! Куди ви всі віддійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе небесний неоплаканий! Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю,цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили, обід за тебе не робили. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне волі, душі убієнні!

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди і погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи. Амінь!

Учень 10: Не звільняється пам’ять,

 Відлунює знову роками.
 Я зітхну… запалю обгорілу свічу.
 Помічаю: не замки – твердині, не храми
 Закам’янілий чорнозем –
 Потріскані стіни плачу.
 Піднялися, озиваються в десятиліттях
 З долини, аж немов з кам’яної гори
 Надійшли. Придивлюсь:
 Вкраїна, ХХ століття.
 І не рік, а криваве клеймо – «33».

Учень 11: Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Тож запалімо свічки. (Запалюють свічки) Учень 12: Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які згуртують нас – «пам’ять та віра». Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями (запалює свічку). (Учні та всі присутні запалюють свічки. Звучить метроном – хвилина мовчання. Звучить Гімн « Боже, великий, єдиний».