ЗОШ І-ІІІ ст. с. Олієва
Матеріал з ТерноВікі
| Помилка створення мініатюри: Очевидно, відсутній файл /srv/wiki.ippo.edu.te.ua/images/2/2e/Оліїв1.jpg |
Зміст |
Назва навчального закладу
Загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
с. Олієва
Адреса, телефони
Тернопільська обл., Зборівський р-н.,
с.Оліїв, вул. Залозецька 7, тел. (03540)34-2-83 E-mail: Oliiv_school@ukr.net
Адміністрація
| Директор школи | Заступник директора з навчально-виховної роботи | Заступник директора з виховної роботи | |||
|---|---|---|---|---|---|
|
|
|
Список вчителів школи
Кривоніс Володимир Михайлович
Большакова Олександра Володимирівна
Ногас Надія Володимирівна
Хоміцька Ольга Василівна
Зарванський Йосиф Петрович
Зарванська Лариса Михайлівна
Ковальчук Віра Григорівна
Томашевська Ольга Михайлівна
Недогін Михайло Антонович
Лиса Ірина Йосипівна
Ділай Ольга Володимирівна
Різник Наталія Степанівна
Топорницький Андрій Любомирович
Марків Оксана Федорівна
Лемега Микола В'ячеславович
Недошитко Руслан Петрович
Волянюк Григорій Михайлович
Шеремета Володимира Петрівна
Процик Галина Михайлівна
Ногас Любов Олександрівна
Гуменюк Надія Іванівна
Ділай Марія Казимирівна
Романишин Степан Богданович
Олійник Ольга Петрівна
Ділай Марія
Фотогалерея
З історії навчального закладу
У 1858 році, через 10 років після скасування панщини, в Олієві була збудована однокласна школа з польскою та українською мовами викладання. Школі належало 28 гектарів землі, на якій вирощували овочі та розводили бджіл. При школі була шкілка овочевих дерев, а також діяв рільничий вишкіл для старшої молоді з метою залучення молоді до рільництва та плекання худоби в селі .
З 260 дітей шкільного віку школу відвідувало лише 114. Із 1285 мешканців села лише 341 був письменним. Причиною цього було зубожіння селян, що досягло таких розмірів, що навіть предмети першої необхідності ставали розкішшю.
Соціально-економічне гноблення селян доповнювалось їх національним безправ’ям. Нещадно переслідувались українська культура та мова. Проводилась політика дискримінації. Селяни не мирилися з гнітом і боролися за свої права.
У розвитку української культури велику роль відігравали культурно-освітні організації «Просвіта» та «Союз українок». Завдяки їм організовується діяльність читальні, аматорського гуртка.
З початком польської окупації в Олієві діяла чотирикласна, а згодом, у 1932 році – п’ятикласна школа з польською та українською мовами викладання. В школі працювали чотири вчителі, у тому числі одна вчителька-українка. У 1937 році оліївчани продали частину землі і на ці кошти почали споруджувати приміщення нової школи. Будівництво закінчилось у 1941 році, вже за радянської влади. Це була семирічка. Хоч будівництво ще тривало, семирічна школа в Олієві була відкрита в 1939 році. Навчалось тоді в ній 190 учнів і працювало сім учителів. У 1940-1941 роки в школі навчалося 230 учнів і працювало 14 учителів.
У роки війни школа була зруйнована, але навчальний процес не припинявся. У 1944 році в селі була початкова школа, навчалося 155 учнів, працювало 2 вчителі: Костельний Нестор і Горпинюк. На першому поверсі навчалися поляки, на другому - українці. До навчання залучалися всі, хто був неписьменним або малописьменним. Так велів тодішній уряду. У перші повоєнні роки була проведена відбудова школи. За розпорядженням керівників району сприяти відновленню шкільної будівлі повинна була сільська рада. У 1946-1950 роках запроваджується загальне семирічне навчання у селах і десятирічне - у містах. У 1953 році закінчився ремонт школи. Керував будівельною бригадою Федір Лапичак, житель с. Олієва, та Парасин із села Ярославичі. У 1953 році відбувся перший випуск 32 учнів 10 класу середньої школи. У післявоєнні роки значна увага приділялась заочній освіті. Молоді люди, що працювали, мали здобути освіту у вільний від роботи час. Заочна школа працювала і в Олієві. Незмінним виконуючим обов’язки завідувача цією школою був вчитель математики Дуда Василь Іванович.
У 60-70 роки школа розбудовувалась, поліпшувалась матеріально-технічна база, проводилось вдосконалення навчально-виховного процесу, методики викладання різних предметів, розширювався штат працівників, збільшувалась кількість учнів.
В різні роки були збудовані: шкільний гуртожиток, майстерні для обробки дерева і металу, двоквартирний фінський будинок для вчителів, восьмиквартирний будинок для вчителів, господарські приміщення, проведено капітальний ремонт приміщень «малої» та «великої» шкіл. Протягом 70-80 років зміцніла навчально-матеріальна база, в цьому значна заслуга тодішнього директора школи Зарванського Йосифа Петровича. Було створено дев’ять навчальних кабінетів, майстерні для обробки дереву і металу, обслуговуючої праці, тракторний клас, обладнано шкільний тир, їдальню. Учні школи успішно навчалися і сьогодні вчаться тракторної справи, основ кулінарії. Особлива увага приділялася військово-патріотичному вихованню, позакласній роботі, розвитку творчих задатків учнів, морально-етичному вихованню. Вчителі, окрім викладацької, вели профспілкову та політмасову роботу. В школі працював радіогурток, яким керував вчитель фізики Колесников Анатолій Миколайович, випускались радіогазети, які мали великий вплив на учнів.
Спочатку на імпровізованій сцені, а пізніше на спорудженій сцені у нинішньому кабінеті історії, відбувалися прекрасні концерти, вистави. Особливою популярністю користувалися «Назар Стодоля», Тараса Шевченка, «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Лісова пісня» Лесі Українки. Пік за кількістю учнів та штату педагогічного колективу припадав на 70-ті роки. Тоді в школі навчалося близько 600 учнів, працювало 29 вчителів.
У різні роки директорами школи були: Прозираєв Олексій Іванович (1947 р.), Безкоровайний Григорій Григорович, Шпак Олена Панасівна (1952), Миколаєв Іван Пилипович (1952-1953 рр.), Панченко Степан Семенович (10.03.1953 - 23.03.1953р.р.), Решетняк Микола Леонтійович (23.03.1953 - 1957 р.р.), Кошлай Богдан Феодосійович (1.09.1957 - 20.12.1962р.р.), Бурак Микола Павлович (20.12.1962 - 08.1974 р.р.), Михайлов Дмитро Андрійович (08.1974 - 1.11.1974р.р.), Зарванський Йосиф Петрович (1.11.1974 - 15.09.1991р.р.). З 25 листопада 1991 р. директором школи став і працює на цій посаді Кривоніс Володимир Михайлович.
Заступниками директора працювали: Залеський Сидір Томович (до 1953 р.), Панченко Степан Семенович (1953 - 1954 р.р.), Мудик Василь Михайлович (1954 – 1957, 1968р.р.), Малєєв Олександр Софронович (1957 - 1958 р.р.), Колесников Анатолій Миколайович (1958 - 1959 р.р.), Нітефор Сильвестр Максимович (1.09.1959 - 15.01.1968 р.р., 2.12.1968 - 1969 р.р), Дуда Василь Іванович (1969 - 1976 р.р.), Кашляк Михайло Касіянович (1976 - 1980 р.р.), Ярема Михайло Степанович (27.10.1980 - 18.04.1986 р.р.), Недогін Михайло Антонович (26.08.1986 - 31.08.1997 р.р.), Зарванська Лариса Михайлівна (1.09.1997 р.-31.08.2003р.р.). З 01.09.2003 року посаду завуча займає Большакова Олександра Володимирівна.
У 1991 році Україна стала незалежною, національне відродження, зміни в суспільному житті сприяли значному оновленню змісту навчання і виховання в школі. Протягом цих років школярі спільно з односельчанами відроджували звичаї, традиції та свята, які за часів радянської тоталітарної системи не дозволяли проводити. Вперше відзначили День Свободи 16 травня 1991року. 9 вересня 1991 року відкрито символічну могилу Січовим Стрільцям, 10 травня 1992 року поведено Свято Матері, 14 жовтня 1992 року відзначено 50-річчя УПА, у вересні 1993 року - ряд заходів «Голодомор-33», 25 травня 1994 року - зустріч з випускниками 1954 року, 30-31 березня 1996 року – зустріч образу Зарваницької Божої Матері. Великою подією в житті села стало святкування 5-ої та 10-ої річниці незалежності України, 400-ліття греко-католицької церкви, 2000-ліття народження Ісуса Христа.
Окремо – про значну подію в житті школи і всього села, що сталася 17 травня 1996 року – відкриття та освячення музичної школи в Олієві за участю керівників району, базових господарств, церкви, громадськості села. В школу набрано на конкурсній основі 16 учнів із 42 бажаючих. Навчались учні на двох відділеннях: народному та духових інструментів. Заняття проводили викладачі Залозецької музичної школи. Учні вивчали музичну грамоту, сольфеджіо, музичну літературу, працював духовий оркестр, було створено ансамбль сопілкарів вокально-інструментальний ансамбль «Червона калина» (керівник – вчитель музики Топорницький Андрій Любомирович). На жаль, через відсутність фінансування школа перестала функціонувати у 1998 році.
Зараз школа живе звичайним життям. Навчально-виховний процес спрямований на те, щоб навчання і виховання підростаючого покоління здійснювалось в дусі сучасних запитів. Багато уваги приділяється позакласній роботі – проводяться різні заходи виховного характеру: конкурси, предметні тижні, екскурсії. Школярі беруть участь в олімпіадах, що срияє поглибленому вивченню предметів. Вчителями проводиться гурткова робота (в школі працює п’ять гуртків) За останні роки значно поліпшилася матеріально-технічна база: обладнано комп’ютерний клас, сім предметних кабінетів, є відеокамера, відеомагнітофон, музичний центр, телевізор. Значно полегшують вчительську працю принтери, сканери, ксерокс, які також є в школі. Книжковий фонд бібліотеки сановить більше 12 тисяч примірників. Для порівняння – у 1951 році книжковий фонд налічував лише 380 книжок.
Протягом останніх років у школі замінено всі двері, майже всі вікна, закуплено значну кількість нових парт, столів, проведено ремонт приміщення шкільної їдальні, коридорів, вчительської, класних кімнат, для обігріву майстерень, їдальні придбано електричні конвектори. Але найбільш вагомим для школи є придбання в березні 2007 року мікроавтобуса.
Велика заслуга у значному поліпшенні навчально-матеріальної бази закладу належить її керівнику Кривоносу Володимиру Михайловичу.
З історії населеного пункту
Резюме
Наймення - Оліїв
Статус - село
Район - Зборівський
Область – Тернопільська
Перша письмова згадка:1532 рік
Межує з:
Білокриницею, Бзовицею, Беримівцями,
Лопушанами,Тростянцем, Білоголовами
Кількість населення - 730 чоловік
Кількість дворів - 380
Вулиці : Закорчма, Говда, Рутка, Бойки,
Шпарганка, Жолобина, Ділайова вулиця,
Круглий Сад, Центральна, Вівчарова,
Залозецька.
Село міститься на висоті 381 м. над
рівнем моря.
Наші традиції
За час існування Ренівської школи в її стінах установилися хороші традиції. Це насамперед святкування
- шкільних свят: свято Першого дзвоника, вибори Президента школи і шкільного парламенту, Дня вчителя, вечір зустрічі з випускниками, свято Букварика, свято Останнього дзвоника, випускний вечір;
- державних свят: Дня Незалежності України, вшанування воїнів ОУН-УПА, спортевні ігри і забави, приурочені Дню української армії, вшанування пам'яті жертв голодомору і політичних репресій, Нового року, Дня Соборності України, вшанування героїв, полеглих під Крутами, тижні, приурочені Лесі Українці, Тарасу Шевченку, святкування Восьмого березня, Дня матері, вшанування героїв Великої Вітчизняної війни 9 травня, Дня захисту дітей 1 червня;
- релігійних свят: свята Покрови, Андріївських вечорниць, вертепів та Різдвяних дійств, Великодніх свят...
Доброю шкільною традицією стало щорічне освячення шкільних приміщень після Різдвяних свят, спільні молитви в Святомиколаївській церкві та прошення Господнього благословення учнями та педагогічним колективом у дні святкування свят Першого дзвінка, Останнього дзвінка, випускного вечора.
Творчість учнів
Ми гордимося
З Оліївської школи вийшли керівниками різного ранку: Мудик Василь Михайлович –директор Кобзрівської школи, Пугач Михайло Йосиович – директор Заложцівського МНВК, Бенцал Михайло Степанович – завуч Збаразької школи, Яворська Марта Іванівна – інспектор Зборівського райво, Романюк Марія Григорівна – завідуюча Зборівським райметодкабінетом, Завербний Іван Трохимович – заступник начальника відділу освіти Зборівської РДА, Поврозник Петро Іванович – директор школи № 5 м.Тернополя, Джинджиристий Богдан Іванович – директор школи Тернопільського району, Бігус Михайло Богданович – заступник голови Зборівської районної ради та інші.
Випускники Оліївської середньої школи стали висококваліфікованими фахівцями освіти, науки, медицини, культури, сільського господарства, транспорту та інших сфер, опанували сотні професій і працюють, розбудовуючи свою державу. Із стін школи вийшли проповідники Божого слова – отці Михайло Немелівський, Михайло Павко, брати Сліпі, Петро Коваль, Дмитро Борейко, Ярослав Ясній, Михайло Хоміцький, Павло Миць.
За період з 1953 по 2007 роки зі школи випущено майже 1600 учнів з атестатами про закінчену средню освіту. 22 з них закінчили школу з медалями: Дзюба Ірина Петрівна (1957 р.), Варховляк Галина Михайлівна (1966 р.), Нітефор Мирослава Сильвестрівна (1966 р.), Колінець Богдан Петрович (1974 р.), Стахів Ольга Михайлівна (1975 р), Петухова Тетяна Леонідівна (1989 р.), Кирич Лілія Богданівна (1992 р.), Хоміцька Світлана Василівна (1992 р.), Шеремета Світлана Василівна (1992 р.), Глас Ольга Михайлівна (1993 р.), Шеремета Оксана Миколаївна (1994 р.), Лиса Світлана Богданівна (1996 р.), Шеремета Василь Васильович (1996 р.), Шеремета Марія Василівна (2002 р.), Шинкар Любов Петрівна (2002 р.), Купина Марія Василівна (2004р.), Беньо Світлана Петрівна (2004 р.), Демчак Ігор Євгенович (2004 р.), Ділай Мар’яна Йосифівна (2004 р.).