Горожанська ЗОШ I-III ст.

Матеріал з ТерноВікі

(відмінності між версіями)
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 1: Рядок 1:
-
[[Файл:school.gif|right|]]
+
[[Файл:school.gif|center|]]
==Назва навчального закладу==
==Назва навчального закладу==
==Адреса, телефони==
==Адреса, телефони==
 +
наші кординати: с. Горожанка, Монастириський район, Тернопільська область, 48311, тел. 035-55-25-3-25
==Адміністрація==
==Адміністрація==
==Фотогалерея==
==Фотогалерея==
Рядок 59: Рядок 60:
інші нормативно - правові документи; методичні рекомендації; педагогічна спадщина.  
інші нормативно - правові документи; методичні рекомендації; педагогічна спадщина.  
Зміст виховного процесу спрямований на формування в особистості громадянської свідомості, активного позитивного ставлення до Вітчизни, планети Земля, до людства, до самої себе й до іншої людини, до праці, до власності, до сім’ї, до створення людьми творінь матеріальної і духовної культури. Практично реалізовується рішення серпневої конференції педагогічних працівників Монастирського району про пріоритетні напрями діяльності закладів освіти районі зокрема, програми “Інноваційні технології”, “Навчальний кабінет”, “Освітньо – молодіжні товариства – нові моделі організації”, “Шкільний музей – кожній школі”. Вся виховна робота в школі буде ґрунтуватись на розробленій “Системі національного виховання” й спиратиметься на спільну роботу школи, сім’ї, церкви і громадськості.  
Зміст виховного процесу спрямований на формування в особистості громадянської свідомості, активного позитивного ставлення до Вітчизни, планети Земля, до людства, до самої себе й до іншої людини, до праці, до власності, до сім’ї, до створення людьми творінь матеріальної і духовної культури. Практично реалізовується рішення серпневої конференції педагогічних працівників Монастирського району про пріоритетні напрями діяльності закладів освіти районі зокрема, програми “Інноваційні технології”, “Навчальний кабінет”, “Освітньо – молодіжні товариства – нові моделі організації”, “Шкільний музей – кожній школі”. Вся виховна робота в школі буде ґрунтуватись на розробленій “Системі національного виховання” й спиратиметься на спільну роботу школи, сім’ї, церкви і громадськості.  
-
 
-
 
   
   
 +
 +
==Шкільний музей (Наші традиції)==
Музей "Історія рідного краю" Важливою складовою національного виховання є робота шкільного музею. Такий музей найтісніше пов"язаний з ідеєю часу, допомагає педагогам у формуванні історичної свідомості молоді, орієнтуванні її у минулому, сучасному і майбутньому. Він сприяє формуванню рис громадянина України, вихованню національної самосвідомості, духовному збагаченню особистості учня. В 1991 році педагогічна рада нашої школи вирішила створити кімнату- музей. Профіль музею визначили як краєзнавчий. Назвали його "Історія рідного краю". Ініціативна група педагогів, у яку ввійшли директор школи Джуман О. М., учитель історії Мельник П. І., учитель зарубіжної літератури Грабар Г. Й., учитель технічної праці Запухляк Б. Й., організували учнівський актив для комплектування фондів шкільного музею. Попередньо учні опрацювали відповідну літературу, де згадується село Горожанка.  
Музей "Історія рідного краю" Важливою складовою національного виховання є робота шкільного музею. Такий музей найтісніше пов"язаний з ідеєю часу, допомагає педагогам у формуванні історичної свідомості молоді, орієнтуванні її у минулому, сучасному і майбутньому. Він сприяє формуванню рис громадянина України, вихованню національної самосвідомості, духовному збагаченню особистості учня. В 1991 році педагогічна рада нашої школи вирішила створити кімнату- музей. Профіль музею визначили як краєзнавчий. Назвали його "Історія рідного краю". Ініціативна група педагогів, у яку ввійшли директор школи Джуман О. М., учитель історії Мельник П. І., учитель зарубіжної літератури Грабар Г. Й., учитель технічної праці Запухляк Б. Й., організували учнівський актив для комплектування фондів шкільного музею. Попередньо учні опрацювали відповідну літературу, де згадується село Горожанка.  
Рядок 71: Рядок 72:
Управлінням освіти Тернопільської обласної держадміністрації нашому музею було видано свідоцтво №19-09 "Про відомчу реєстрацію музею при закладі системи МО України"- "Музей "Історія рідного краю" Горожанської ЗОШ І-ІІІ ст. Монастириського району. Загальна кількість експонатів-1510 з них оригіналів-251
Управлінням освіти Тернопільської обласної держадміністрації нашому музею було видано свідоцтво №19-09 "Про відомчу реєстрацію музею при закладі системи МО України"- "Музей "Історія рідного краю" Горожанської ЗОШ І-ІІІ ст. Монастириського району. Загальна кількість експонатів-1510 з них оригіналів-251
-
==Наші традиції==
+
==Творчість учнів==
-
Горожанка. Розкішна долина між мальовничими горбами, які ніби запашним вінком з рути-м"яти та барвінку обвивають її. Земля достатку і радості, смутку і печалі. Це історія нашого народу, що віками стогнав у ярмі, боровся за свою волю та кращу долю і живе сьогодні в незалежній українській державі. Відроджується сьогодні все, що роками було занесено мулом забуття.
+
-
В умовах національного відродження поглибився інтерес до історії нашого села, його культури, зокрема до усної народної творчості.Фольклор передає нинішнім поколінням нагромаджений упродовж віків досвід наших предків, прищеплює загальнолюдські норми і принципи, почуття патріотизму, національної самосвідомості, любов до праці, до природи рідного краю. Велична і прекрасна, відома на весь світ наша українська народна пісня. Кожен зачарований нею, згадує її як своє чисте дитинство, красиву і ніжну юність.
+
-
Споконвіку у нас тут, на горожанській землі, лунала, звучала і голосила пісня наших предків. Народна пісня стояла над моєю колискою, вона йшла поруч із моєю юністю. І нині вона звучить у моїй душі, хоч волосся вже покрилося осінньою памороззю. Пісня прийшла до нас із глибокої давнини. Багато наших співачок вже відійшло у небуття, деякі з них, можливо, закінчали своє життя у снігах Сибіру і пісках Караганди. А яких співачок мало наше село, відколи я себе пам"ятаю. Це вони, берегині народної творчості нашого краю, нашої горожанської землі. Марія Михайлівна Скриник, Ганна Дмитрівна Кіт, Ганна Павлівна Француз, Ірина Іванівна Доскоч. Всю свою душу вкладали вони у свої пісні. Любили жарт і дотепне слово. Здається, ніде так гарно не співають, як у нашому селі. Чула я ці пісні ще маленькою дівчинкою, а трохи підрісши, любила їх слухати на весіллях, на вечорницях. Ці пісні лишаться у моєму серці навіки разом із обличчям тих виконавців, які так прекрасно співали їх.Якої лишень краси і величі пісні чула я тут, на весіллях! І чи є ще щось краще в світі за нашу безсмертну весільну драму? Вона є прекрасною і довготривалою.
 
-
А починається все задовго до самого дня весілля. Після того, як хлопець із дівчиною вирішують одружитися, у домі молодої відбувається сватання. Староста (він є близьким родичем хлопця) приходить у дім дівчини сватати її. Якщо батьки і дівчина дають згоду на одруження, то через декілька днів у домі нареченої відбуваються так звані "пироги". У суботу ввечері батько нареченого, староста і парубок із дівчиною беруть чорну курку і йдуть до священника додому "заносити на заповідь", тобто сповіщають, що вони вирішили одружитися. Після цього в домі молодої під час застілля домовляються про день весілля, про дальше сімейне життя молодих, про їх придане. Після того як батьки та наречені дійшли згоди, священник у церкві три неділі після Служби оголошує про наміри наречених одружитися, тобто "голосить заповідь". У селі кажуть: "Іван та Маруся занесли на заповідь". Причому священник у церкві не тільки "голосить заповідь", а запитує присутніх у людей, чи не мають вони зауважень, претензій до дівчини чи хлопця щодо їхнього морального способу життя. Тобто цей період "заповіді" є своєрідним екзаменом для наречених.  
+
== Ми гордимося==
 +
Крайовий провідник
 +
З кожним роком відкриваються все нові і нові сторінки з іситорії ОУН-УПА. Моя розповідь про одного із діячів командного складу УПА, уродженця села Горожанки Федора Воробця, "Верещака". Можна без перебільшення твердити, що наш земляк був однією з найпомітніших фігур в командній структурі УПА. Поодинокі факти про нього я почув ще на початку 80-х років. А за роки незалежності України вдалося зібрати багато інформації, яка зберігається в шкільній кімнаті-музею рідного краю.  
 +
У книзі майора УПА Петра Содоля "Українська Повстанська Армія, 1943-49. Довідник" в розділі "Керівництво воюючої України " читаємо: "Воробець Федір, "Верещака", "Олекса", народився 1922р. в с. Горожанка Підгаєцького району Тернопільської області- загинув (9) 1959 в Іркутській області (Росія). Син селянина. Закінчив гімназію в Станиславові в 1939, член ОУН від 1939 в Кракові, в похідних групах ОУН на Житомирщині в 1941, призначений районовим, пізніше надрайоновим провідником ОУН в Олевську. На початку 1943 окружний провідник ОУН Житомирщини, восени командир УПА-Східної ВО "Тютюнник" у ранзі хорунжого, підвищений до поручника. Від серпня 1944 року заступник крайового провідника ОУН Східного краю "Одеса" ПЗУЗ та командир ВО "444". В 1945 році крайовий провідник. 15-го січня 1946 важко поранений в бою з спецгрупою НКВС під маскою "УПА", захоплений живим у непритомному стані. Засуджений на кару смерти, замінену на 25 років ув"язнення. Загинув у наслідок медичних експериментів МГБ у в"язничній лікарні Озьорлагу".  
-
За кілька днів до весілля молода із дружкою та молодий із дружбою запрошують гостей на весілля:
+
Існує чимало версій про бойовий шлях Ф. Воробця. Різними були тлумачення авторів радянських часів. Цікавий матеріал, зокрема, подає у "Бюлетені" 5 видавничого комітету літопису "Української Повстанської Армії", що вийшов у світ в Торонто восени 1995р., колишній полковник УПА Василь Левкович, "Вороний". Є і конкретні свідчення, що відтворюють реальну картину тогочасних подій. Про це мені розповів 1993 році Омелян Польовий, "Остап"- полковник УПА, командир військової округи 3 "Лисоня" (УПА-Захід), який зараз проживає у Тернополі. У 1946 році доля звела його і Воробця у сумнозвісних застінках НКВС у Києві. Довший час вони сиділи в одній камері, тому Польовий детальніше знає про останній бій Воробця, який разом з кількома повстанцями був оточений переважаючою спецгрупою НКВС в одному із сіл на Волині. Швидше всього причиною оточення стала підла зрада одного із рядових УПА, який допоміг спецгрупі вийти на слід "Верещаки". Більшовики передали героям письмовий ультиматум, щоб здалися. Хлопці відмовилися. Тоді загорівся нерівний бій. Один за одним, скошені ворожими кулями, падали бійці "Верещаки". Був поранений Федір Воробець і його непритомного схопили енкаведисти.  
-
- Просили вас тато і мама.
+
 
-
- Тітка і вуйко.
+
А далі потягнулися чорні дні і місяці в застінках НКВС. За словами О. Польового радянські верховоди планували наприкінці 1946- початку 1947 року провести в Києві політичне судилище над членами керівництва ОУН-УПА, які потрапили до лабет енкаведистів. Більшовики ставили за мету- заставити чільних діячів ОУН-УПА привселюдно розкаятися, відректися від святих ідеалів боротьби за вільну Україну, зрадити ідею, за яку поклали голови тисячі героїв.  
-
- І ми просимо вас, приходьте на весілля до нас.
+
 
-
У п"ятницю (колись це було у суботу) у домі молодої відбувається так званий вінок". Споконвіку вінок вважався найкращою оздобою голови дівчини. Він був елементом національного вбрання українки. Але вінок для молодої- це не тільки прикраса, а ще й свідоцтво дівочості. "До вінка" приходили всі запрошені дівчата, старші жінки, діти.  
+
... І ось почалася багатомісячна "обробка" в застінках НКВС чільних діячів ОУН-УПА. Мішенню були вибрані відомі діячі визвольних змагань, серед них Крайовий Провідник Федір Воробець. В хід пішли найрізноманітніші засоби впливу із багатого арсеналу НКВС: обіцянки, прощення, залякування, шантаж, провокація, очні ставки, фізичне знущання. Але не вдалося більшовикам зламати дух героїв, для яких зрада ідеалів була б найтяжчою особистою ганьбою, найстрашнішим злочином перед Україною. 19 березня 1947 року військовий трибунал засудив провідних діячів ОУН-УПА до розстрілу. Почалися найстрашніші секунди, хвилини, години, дні і ночі, а дальше- місяці очікування чорної миті прощання із життям. Як згадує Омелян Польовий, це були нелюдські муки, страшніші від побоїв і тортур. У травні 1947 року в Радянському Союзі було відмінено смертну кару, її "замінили" на 25-річне заслання. Деякий час Воробець перебував перед висилкою до Сибіру в Бердичівській тюрмі. Туди поїхала його мати. Їй вдалося зустрітися востаннє з сином. Він надіявся повернутися в рідну Горожанку. Але не судилось... Потягнулися довгі роки таборів, етап за етапом. Давались знати старі рани, тюремне життя помалу, але невпинно підточувало здоров"я.
 +
 
 +
Останнім із односельчан, хто зустрівся з Воробцем, був мій батько Йосип Грабар, який також відбув 15-річне ув"язнення за участь в горожанській боївці. Вони разом пробули кілька місяців 1955-1956 років в одному із таборів в Іркутську. Хоча сили невпинно покидали, але він до кінця життя залишався справжнім українцем. Ні на мить в його душу не проникали сумніви, а тим паче каяття. Він жив, боровся і закінчив свій життєвий шлях як герой.  
-
Вінок плести вміють всі, але в селі було декілька жінок, які досягли найбільшої майстерності у плетенні вінків і їх запрошували на цю церемонію. Це Явдоха Семенівна Чорній, Ганна Павлівна Француз, Ганна Йосипівна Підкамінецька. Живуть ще й сьогодні Марія Григорівна Цаль, Катерина Йосипівна Штогрин, Ганна Миколаївна Воробець, які і тепер плетуть вінки молодій. Слід сказати, що для нашого горожанського весілля характерний своєрідний спів, який називається ладканням. Це таке виконання
 
-
==Творчість учнів==
 
-
== Ми гордимося==
 
[[Категорія:Навчальний заклад]]
[[Категорія:Навчальний заклад]]
[[Категорія:МонаВікі]]
[[Категорія:МонаВікі]]

Версія 17:12, 14 січня 2011

School.gif

Зміст

Назва навчального закладу

Адреса, телефони

наші кординати: с. Горожанка, Монастириський район, Тернопільська область, 48311, тел. 035-55-25-3-25

Адміністрація

Фотогалерея

З історії навчального закладу

Горожанська загальноосвітня школа заснована в листопаді 1894 р. Це була однокласна школа, з 1894 року – двокласна, у 1932 році – чотирикласна школа. У 1944 – 1945 роки – семирічна, у 1957 році – десятирічна школа. Нове приміщення школи збудовано в 1980 році, з 1992 року – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів. Статут школи, Положення про середній навчальний виховний заклад, Закон про освіту, Закон про позашкільну освіту, Закон про дошкільну освіту, Концепція 12 – річної середньої загальноосвітньої школи, Державна національна програма “Освіта”, Національна доктрина розвитку освіти ХХІ ст., Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Конвенція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, конвенції ООН про права дитини, Положення про державну підсумкову атестацію учнів у системі загальної середньої освіти, інші нормативні документи Міністерства освіти і науки України, річний план роботи школи – ось основні документи, якими керуються у своїй роботі дирекція школи і весь педагогічний колектив навчального закладу.


У Горожанській загальноосвітній школі нараховується 25 педагогічних працівників з них 22 чол. із вищою освітою. Це становить 88% від загальної кількості. 3 чол. із середньою спеціальною освітою, а це становить 12%. 3 педагогічних працівники мають вищу кваліфікаційну категорію. Один учитель має педагогічне звання “Вчитель методист”, двоє вчителів має педагогічне звання “Старший вчитель”, 9 педагогічних працівників мають І кваліфікаційну категорію, 8 чол. – ІІ кваліфікаційну категорію, 2 чол. – спеціалісти . У школі впроваджується в життя державна програма “Вчитель”. Велика увага приділяється утвердженню статусу педагога в сучасному суспільстві, добору молоді на педагогічні спеціальності. В школі розроблено заходи на виконання державної програми “Вчитель” Педагогічний колектив працює над науково – педагогічною проблемою “Диференціація навчально – виховного процесу в умовах 12 – бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів. На реалізацію цієї проблеми і спрямована вся робота педагогічного колективу школи.


В основу виховного процесу в школі покладено проблема “Краєзнавча робота як дійовий засіб формування в учнів героїко - патріотичних почуттів” Вся робота педагогічного колективу спрямована на всебічний розвиток особистості школяра. Вчителі – предметники, вчителі початкових класів увагу приділяють індивідуальній роботі із здібними та обдарованими дітьми. В практику роботи вчителів широко ввійшли нестандартні уроки: уроки – заліки, уроки – диспути, уроки - подорожі, уроки – конференції, круглі столи, впроваджується тестовий контроль. Такі методи роботи викликають в учнів інтерес до навчальних предметів, активізують розумову діяльність школярів. Кожного року учні школи є переможцями районних та призерами обласних олімпіад з навчальних дисциплін. В практику роботи втілювалися елементи інноваційних педагогічних технологій. Посилилися вимоги до оцінки знань, умінь і навичок учнів.

Елементи творчості і новизни з’явилися і в методичній роботі. Співбесіди, анкетування, відвідування і аналіз системи уроків і позакласних заходів, аналіз результатів контрольних робіт, олімпіад, конкурсів, відкриті уроки. Центром методичної роботи в школі є методичний кабінет, завдання якого полягає в об’єднанні зусиль педагогічного колективу для підвищення рівня навчально – виховного процесу та впровадження в практику досягнень педагогічної науки, передового педагогічного досвіду, здійснення інноваційних підходів у практиці повсякденної роботи. На належному рівні працюють у школі міжшкільні методичні об’єднання вчителів географії, біології і хімії, історії, шкільні методичні об’єднання вчителів початкових класів та власних керівників. У школі є багато ініціативних учителів, які ведуть пошуки нових форм і методів навчання, про що свідчать творчі звіти педагогів, участь у Всеукраїнському конкурсі “Учитель року”, тижнях педагогічної майстерності, які проводяться щороку у школі.


Педагогічний колектив працює над вирішенням таких проблем: чітке дотримання статей про освіту, Конституції України, виконання законів України, які стосуються розвитку освіти в українській державі; вивчення дирекцією школи потреб і бажань учнів та їх батьків; удосконалення уроку як засобу розвитку творчої особистості учителя і учня; сміливе втілення в практику роботи педагогічних інновацій, передового педагогічного досвіду; посилення вимог до оцінювання навчальних досягнень, умінь і навичок учнів; активізація індивідуальної роботи із слабшими та здібними учнями, з метою розвитку їх обдарувань, творчого мислення і вміння самовдосконалюватися, активнішої участі у предметних олімпіадах, конкурсах; посилення уваги до початкової ланки освіти, тісна співпраця класоводів із батьками учнів; пошук елементів творчості і новизни у методичній роботі, сприяння підвищенню науково – теоретичного та загальнокультурного рівнів професійної підготовки педагогів, формування в них готовності до самоосвіти, саморозвитку.



Велика увага звертається на реалізацію таких пріоритетних напрямків роботи: інноваційні технології; навчальний кабінет; освітньо – молодіжні товариства – нові моделі організації; шкільний музей - кожній школі. По кожному цьому напряму складено плани реалізації таких програм у школі. Виховна робота в школі ґрунтувалась на розробленій педагогами закладу “Системі національного виховання” і була спрямована на забезпечення головної мети національного виховання - формування громадянина України. В школі є відповідна база для здійснення національного виховання: зал української символіки, кімната - музей “Історія рідного краю”, кабінет української мови і літератури, кабінет історії, відповідні кутки в класних кімнатах: історична, педагогічна, методична, релігійна література; наочні матеріали у вигляді плакатів, стендів, діафільмів, розробки уроків з народознавства, основ християнської моралі, сценарії виховних заходів. Діє орган учнівського самоврядування - ВУР; дитячо - молодіжні товариства патріотично - просвітницького спрямування: “Соколята”, “Молоді Соколи”, “Сокіл”, “Молода Просвіта”. Вагоме місце у виховній роботі посідає участь школярів в етапах Всеукраїнської історико- географічної експедиції “Сто чудес України”, Всеукраїнській історико - краєзнавчої експедиції “Пам’ять”, експедиціях “Краса і біль України”, у Всеукраїнському Русі учнівської молоді “Моя земля - земля моїх батьків”. На всіх етапах становлення буття українського народу високо цінувалися громадянський дух наших співвітчизників, їх невгамовне прагнення жити вільно й незалежно, присвятити своє життя процвітанню рідної України. Здійснювати громадянське виховання - це дати кожній дитині необхідний обсяг знань, громадянознавчих понять та уявлень, стверджувати якості свідомого й активного громадянина.


На протязі навчального року слід звертати особливу увагу на ознайомлення та засвоєння учнями основних положень міжнародних та державних правових актів. Зокрема: Конституція України; Загальна декларація прав людини; Конвенція про права дитини; Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Закони України: “Про освіту” “Про загальну середню освіту” “Про молодіжні та громадські дитячі організації” Указ Президента України від 27.04.1999 № 456/ 99 “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” і відповідна Постанова Кабміну України від 15.09.1999р. Послання Президента України до ВР: “Україна: Поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000- 2004 рік” Національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття); Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти; Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку освіти України у ХХІ ст (проект). інші нормативно - правові документи; методичні рекомендації; педагогічна спадщина. Зміст виховного процесу спрямований на формування в особистості громадянської свідомості, активного позитивного ставлення до Вітчизни, планети Земля, до людства, до самої себе й до іншої людини, до праці, до власності, до сім’ї, до створення людьми творінь матеріальної і духовної культури. Практично реалізовується рішення серпневої конференції педагогічних працівників Монастирського району про пріоритетні напрями діяльності закладів освіти районі зокрема, програми “Інноваційні технології”, “Навчальний кабінет”, “Освітньо – молодіжні товариства – нові моделі організації”, “Шкільний музей – кожній школі”. Вся виховна робота в школі буде ґрунтуватись на розробленій “Системі національного виховання” й спиратиметься на спільну роботу школи, сім’ї, церкви і громадськості.


Шкільний музей (Наші традиції)

Музей "Історія рідного краю" Важливою складовою національного виховання є робота шкільного музею. Такий музей найтісніше пов"язаний з ідеєю часу, допомагає педагогам у формуванні історичної свідомості молоді, орієнтуванні її у минулому, сучасному і майбутньому. Він сприяє формуванню рис громадянина України, вихованню національної самосвідомості, духовному збагаченню особистості учня. В 1991 році педагогічна рада нашої школи вирішила створити кімнату- музей. Профіль музею визначили як краєзнавчий. Назвали його "Історія рідного краю". Ініціативна група педагогів, у яку ввійшли директор школи Джуман О. М., учитель історії Мельник П. І., учитель зарубіжної літератури Грабар Г. Й., учитель технічної праці Запухляк Б. Й., організували учнівський актив для комплектування фондів шкільного музею. Попередньо учні опрацювали відповідну літературу, де згадується село Горожанка.

За короткий час зібрали багато пам"яток минулого століття, речових доказів періоду ІІ світової війни, фотографій, листів, документів, які мали музейну цінність. Учні записали перекази, легенди, спогади старожилів про історію села. Учителі Мельник П. І., Сурмачевський В. Я., Грабар Г. Й., Запухляк Б. Й. багато попрацювали в державних архівах Тернополя, Львова, Івано-Франківська над матеріалами, що стосувалися нашого музею. Були зроблені фотокопії, ксерокопії, виписки з документів. Коли матеріали для експозиції були підібрані, працівники школи разом із спеціалістами художньої майстерні естетично оформили приміщення музею. З часом музей набув популярності не тільки серед учнів, але й серед жителів Горожанки.

Наші односельчани стали частими гостями музею: цікавилися експонатами, пропонували нові матеріали. Рада музею зібрала і систематизувала інформацію про життєву долю активістів "Просвіти", про боротьбу членів ОУН-УПА, про невинно засуджених і репресованих людей польською і радянською владами. Обов"язковими гостями музею є колишні жителі Горожанки, які нині проживають у США, Канаді та інших країнах. У перші роки незалежності України в школі відпрацьовувалась система національного виховання. Її центром став музей "Історія рідного краю".

Управлінням освіти Тернопільської обласної держадміністрації нашому музею було видано свідоцтво №19-09 "Про відомчу реєстрацію музею при закладі системи МО України"- "Музей "Історія рідного краю" Горожанської ЗОШ І-ІІІ ст. Монастириського району. Загальна кількість експонатів-1510 з них оригіналів-251

Творчість учнів

Ми гордимося

Крайовий провідник З кожним роком відкриваються все нові і нові сторінки з іситорії ОУН-УПА. Моя розповідь про одного із діячів командного складу УПА, уродженця села Горожанки Федора Воробця, "Верещака". Можна без перебільшення твердити, що наш земляк був однією з найпомітніших фігур в командній структурі УПА. Поодинокі факти про нього я почув ще на початку 80-х років. А за роки незалежності України вдалося зібрати багато інформації, яка зберігається в шкільній кімнаті-музею рідного краю. У книзі майора УПА Петра Содоля "Українська Повстанська Армія, 1943-49. Довідник" в розділі "Керівництво воюючої України " читаємо: "Воробець Федір, "Верещака", "Олекса", народився 1922р. в с. Горожанка Підгаєцького району Тернопільської області- загинув (9) 1959 в Іркутській області (Росія). Син селянина. Закінчив гімназію в Станиславові в 1939, член ОУН від 1939 в Кракові, в похідних групах ОУН на Житомирщині в 1941, призначений районовим, пізніше надрайоновим провідником ОУН в Олевську. На початку 1943 окружний провідник ОУН Житомирщини, восени командир УПА-Східної ВО "Тютюнник" у ранзі хорунжого, підвищений до поручника. Від серпня 1944 року заступник крайового провідника ОУН Східного краю "Одеса" ПЗУЗ та командир ВО "444". В 1945 році крайовий провідник. 15-го січня 1946 важко поранений в бою з спецгрупою НКВС під маскою "УПА", захоплений живим у непритомному стані. Засуджений на кару смерти, замінену на 25 років ув"язнення. Загинув у наслідок медичних експериментів МГБ у в"язничній лікарні Озьорлагу".

Існує чимало версій про бойовий шлях Ф. Воробця. Різними були тлумачення авторів радянських часів. Цікавий матеріал, зокрема, подає у "Бюлетені" 5 видавничого комітету літопису "Української Повстанської Армії", що вийшов у світ в Торонто восени 1995р., колишній полковник УПА Василь Левкович, "Вороний". Є і конкретні свідчення, що відтворюють реальну картину тогочасних подій. Про це мені розповів 1993 році Омелян Польовий, "Остап"- полковник УПА, командир військової округи 3 "Лисоня" (УПА-Захід), який зараз проживає у Тернополі. У 1946 році доля звела його і Воробця у сумнозвісних застінках НКВС у Києві. Довший час вони сиділи в одній камері, тому Польовий детальніше знає про останній бій Воробця, який разом з кількома повстанцями був оточений переважаючою спецгрупою НКВС в одному із сіл на Волині. Швидше всього причиною оточення стала підла зрада одного із рядових УПА, який допоміг спецгрупі вийти на слід "Верещаки". Більшовики передали героям письмовий ультиматум, щоб здалися. Хлопці відмовилися. Тоді загорівся нерівний бій. Один за одним, скошені ворожими кулями, падали бійці "Верещаки". Був поранений Федір Воробець і його непритомного схопили енкаведисти.

А далі потягнулися чорні дні і місяці в застінках НКВС. За словами О. Польового радянські верховоди планували наприкінці 1946- початку 1947 року провести в Києві політичне судилище над членами керівництва ОУН-УПА, які потрапили до лабет енкаведистів. Більшовики ставили за мету- заставити чільних діячів ОУН-УПА привселюдно розкаятися, відректися від святих ідеалів боротьби за вільну Україну, зрадити ідею, за яку поклали голови тисячі героїв.

... І ось почалася багатомісячна "обробка" в застінках НКВС чільних діячів ОУН-УПА. Мішенню були вибрані відомі діячі визвольних змагань, серед них Крайовий Провідник Федір Воробець. В хід пішли найрізноманітніші засоби впливу із багатого арсеналу НКВС: обіцянки, прощення, залякування, шантаж, провокація, очні ставки, фізичне знущання. Але не вдалося більшовикам зламати дух героїв, для яких зрада ідеалів була б найтяжчою особистою ганьбою, найстрашнішим злочином перед Україною. 19 березня 1947 року військовий трибунал засудив провідних діячів ОУН-УПА до розстрілу. Почалися найстрашніші секунди, хвилини, години, дні і ночі, а дальше- місяці очікування чорної миті прощання із життям. Як згадує Омелян Польовий, це були нелюдські муки, страшніші від побоїв і тортур. У травні 1947 року в Радянському Союзі було відмінено смертну кару, її "замінили" на 25-річне заслання. Деякий час Воробець перебував перед висилкою до Сибіру в Бердичівській тюрмі. Туди поїхала його мати. Їй вдалося зустрітися востаннє з сином. Він надіявся повернутися в рідну Горожанку. Але не судилось... Потягнулися довгі роки таборів, етап за етапом. Давались знати старі рани, тюремне життя помалу, але невпинно підточувало здоров"я.

Останнім із односельчан, хто зустрівся з Воробцем, був мій батько Йосип Грабар, який також відбув 15-річне ув"язнення за участь в горожанській боївці. Вони разом пробули кілька місяців 1955-1956 років в одному із таборів в Іркутську. Хоча сили невпинно покидали, але він до кінця життя залишався справжнім українцем. Ні на мить в його душу не проникали сумніви, а тим паче каяття. Він жив, боровся і закінчив свій життєвий шлях як герой.