Бишківська ЗОШ І-ІІ ст

Матеріал з ТерноВікі

Версія 19:29, 27 січня 2011

Назва навчального закладу

Бишківська ЗОШ І-ІІ ст.

Адреса, телефони

с. Бишки [1]
Козівський район
Тернопільська область
47613

Тел. (03547) 2-65-68

E-mail: byshky_school@ko.te.ua

Адміністрація

Директор школи - Мартинюк Іван Данилович

Заступник директора з навчально-виховної роботи - Пуціль Оксана Василівна

Список вчителів

1. Гайдук Любов Михайлівна

2. Гайдук Надія Іванівна

3. Гунька Оксана Зіновіївна

4. Дідух Степанія Григорівна

5. Лихолат Андрій Олегович

6. Мартинюк Іван Данилович

7. Матвіїв Ганна Сидорівна

8. Оріховська Галина Іванівна

9. Огородник Любов Дмитрівна

10. Огородник Ярослав Євгенович

11. Парасюк Любов Іванівна

12. Парасюк Юрій Васильович

13. Прийдун Світлана Михайлівна

14. Пуціль Оксана Василівна

Фотогалерея

Педагогічний колектив

З історії навчального закладу

В невеликій улоговині вздовж зеленої смуги лісу заховалося село Бишки, мальовниче, багате своєю історією, бо відсвяткувало у 2010 році 560 річчя. На горбочку біля церкви розмістилася Бишківська загальноосвітня школа I-II ступеня. Всі, хто заходить на територію школи, кажуть, що це райський куточок.
У 1866 році для селян держава узаконила загальну освіту. Почали будувати школи. Шкільними інспекторами були міські повітові священики і декани. У 1844-1845 роках наші села перевіряв о. Михайло Павликів і записав: « В селах Бишки і Потік школи нема,…. Прошу вжити гостріших заходів», а візитатор у 1847-1848 роках Стефан Лужицький зауважив, що в Бишках школи нема, а до дяка на науку ходить мало дітей, хоча у сусідніх Конюхах і Ценеві школи працюють. Це, напевно, і було основним фактом, що в селі купили городець, збудували школу , і десь між 1885-1890 роками в ній почалося навчання. Охочих до навчання дітей було багато , приміщення стало замалим. Пізніше для школи було куплено більше землі за громадські кошти і за них також викопано криницю. До того часу школа, яка почала офіційно діяти в 1933 році, містилася в хаті Івана Лихолата (Жака). Вчитель живу у винаймленій хаті.
Першим вчителем до війни був Осип Вачків з Бережан, пізніше аж до війни 1914 року вчителювала Степанія Лопатинська, дочка місцевого священика Євгена , котрий довгі роки служив у наші парафії. Після війни від 1922 до 1939 року йому стала допомагати полька Ізабелля Бергентувна.
Коли на західній землі прийшла радянська влада, Методія Беднарського перевели у Бережанську народну школу, де у 1940 році він був арештований і пропав безвісті. Зрозуміло, що з приходом радянської влади змінився і вчительський склад: у село прийшли нові, хоча менш кваліфіковані наставники: у них була лише семикласна освіта і педагогічні курси.
У ці важкі ідеологічно часи директорами школи відповідно були: Побідиш, Галаса, Єлюк( 1943 -1944 рр.)Онуфрієнко, Косович Марія Михайлівна, Івашків Г.М.(1952-1955рр. і 1965рр.) Бобров Іван Іларіонович (1955-1957рр.), Невожай Павло Семенович, Чепіль Кіндрат Іванович , Сім’я Григорій Федорович (1960- 1964рр.)
І ніхто не може уявити , скільки людей приклалися до того, щоб школа проіснувала до сьогоднішніх днів у пристосованих приміщеннях, бо була вона організована на колишньому проборстві. І лише працьовиті руки її керівників підтримували приміщення в належному стані. Під керівництвом директора Поповича Трохима Павловича в 60-их роках було побудовано новий корпус на 4 класні кімнати, обладнано шкільну їдальню. А працьовиті, хоч і жіночі, руки Шалай Василини Іванівни , яка очолювала школу 25 років, зробили все, щоб сільський заклад освіти був на належному рівні в районі.
З 1995 року школу очолив Мартинюк Іван Данилович, а заступником з 1997 року працює Пуціль Оксана Василівна .
За роки незалежності відбулися значні позитивні зміни. Зміцніла матеріальна база школи. Однією з перших в районі школа отримала в 2001 році комп’ютери, які презентував колишній учень Івашків Михайло Іванович. Створено пришкільний Музей національно-визвольної боротьби ОУН-УПА, споруджено меморіальний комплекс «Борцям за волю України», відновлено за кошти діаспори приміщення початкової школи.
У школі працює 14 вчителів, навчається 63 учнів. На жаль, демографічна ситуація відчувається і в Бишках. Бо у 60-70роки школа навчала більше 200 учнів. Випускники школи продовжують навчання в Ценівській і Конюхівській ЗОШ I-III ступенів. Бишківська загальноосвітня школа I-III ступенів була і залишається джерелом знань, творчості, патріотичної свідомості учнів.
Багатьох керівників школи і вчителів вже немає в живих, але добра пам'ять про них і справа їх рук і розуму залишається в стінах школи, в серцях тих, кого вони навчали і виховували.

Наші традиції

Творчість учнів

Ми гордимося

Шкільний музей

Музей – скарбниця національної пам’яті українського народу

Помянімо усіх в нашім серці
Що в горячім, жорстокім бою
Полягли у нерівному герці
За омріяну волю свою.
Вони впали , вони переможці,
Їхня сила – у величі їхніх ідей

Екскурсоводи музею під керівниктвом Гайдук Н.І.

Село Бишки здавна належало до найбільш свідомих у Бережанському повіті, воно повністю було опановане ідеями ОУН. В селі виростали нові провідні кадри, які самовіддано працювали не тільки в Бишках , але й займали важливі пости поза ними, включно до найвищого Проводу ОУН. Більшість з них віддали своє життя за волю України, а ті, що лишилися живими, продовжили боротьбу далі. Результат патріотичного виховання виявився тоді, коли в українську військову формацію УГА з нашого села пішли понад 50 юнаків. Були серед них і неповнолітні, з них 9 осіб загинули в боях, інші карались в таборах Росії, Польщі, Румунії, Чехії…
Велику підтримку воїнам УПА надавало місцеве населення села. Адже в селі понад 17 криївок. Понад 25 хлопців – вояків, які не були місцевими, загинули на території села Бишки.
Пошукова робота музею посприяла тому, щоб в 2000 році на території школи, біля музею, відкрито пам’ятник «Борцям за волю України». На пам’ятнику викарбувані прізвища полеглих:
УГА-УСС – 14 осіб,
Замордовано в катівнях НКВД – 18,
У рядах ОУН-УПА – 47,
Загинуло в Сибіру – 87..
Співпраця музею з діаспорою.
Колишній житель села Шагай Іван відкрив нову сторінку життя села Бишки. В 2000 році наш музей поповнився ще одним цінним експонатом – книгою «Село Бишки: Історія і боротьба за волю», автор Іван Шагай. Видавалась книга в Англії, Матеріали до неї подавали жителі Бишок, Львова, Чикаго. 21 жовтня 2001 року була презентація цієї книги в Бишках а пізніше в Києві. Цю книжку має кожен житель села безкоштовно, а також жителі діаспори.
23 червня 2007 року для Музею колишнім жителем села Бишки Василем Олеськовим, який є працівником музею Степана Бандери в місті Лондон, було подаровано копію посмертної маски Степана Бандери.
За пошукову роботу відповідають учнівський і педагогічний колективи школи. Цього навчального року пошукова робота присвячена 65 –й річниці звільнення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років.
Із спогадів жителів села ми дізнались, що воєнні бої на території Бишок не відбувались, але присутність фашистських військ в селі була дуже відчутна. Вони проживали в селі, користувалися всіма благами жителів нашого села, проводили постійні арешти.
9 травня 1944 року німці оточили село Бишки та забрали силою молодь від 17 до 35 років, їх вивели всіх на шкільне подвір’я і поділили на дві групи: від 17 до 25 років та старших. В молодшій групі було понад 100 хлопців. Всіх старших звільнили, а молодших під сильним конвоєм завели до Бережан. На залізничній станції у Бережанах повантажили всіх із Бишок, Ценева і Потока у товарні вагони та повезли до Перемишля, до переходового табору, де тримали під охороною і в голоді. До цих людей прийшла військова комісія і поставила умови, або йти до німецького війська або на працю в Німеччині. Більшість зголосилися до війська, а інших, переважно хворих відправлено на роботи в Німеччину. Забрання понад 100 молодих хлопців із села до німецької армії дуже послабило село Бишки. Не стало активних членів ОУН та юнацтва, добрих бойовиків та організаторів.

Сьогодні наш Музей живе активним життям. Постійно проводяться екскурсії, які відвідують студенти, учні і просто жителі сусідніх міст і сіл району, області і, навіть, України. За участю Музею проводиться у селі багато масових заходів, як-от: День незалежності, Свято Івана Купала, посвята в соколята, святкування річниці УПА, Дні пам’яті подій під Крутами, конкурси стрілецьких та повстанських пісень, активними пошуковцями в Музеї є члени «Молодої Просвіти». Так 18 жовтня 2009 року у Музеї була проведена зустріч-екскурсія з представниками львівської інтелігенції, яку організувала Галицька просвіта на чолі з секретарем Марією Козак. На екскурсію прибули представники різних організацій, зокрема:
•представники Львівської організації Союзу українок на чолі з головою організації п. Богданою Фуртак (ця організація тісно співпрацює з військовими частинами України);
•старший науковий співробітник Музею імені М.Грушевського п. Ольга Манюк;
•представник Ліги Українських Жінок п. Мирослава Кушнір,
•викладачі Художнього коледжу імені І.Труша;
•багато інших визначних відомих і невідомих широкому загалу провідних людей Львівщини.
Почесним гостем і ініціатором зустрічі була і спів засновниця Музею п. Марія Хамар.
В обідню пору автобус з екскурсантами під’їхав до церкви. Свою зустріч гості розпочали з молитви. Нас, господарів, приємно здивував і вразив контингент гостей, що прибули в село: це були не тільки люди старшого віку, яким, зрозуміло, болить доля України і її минуле, серед них була молодь і люди середнього віку. Після покладання квітів біля Пам’ятника «Борцям за волю України» гості зустрілися з дівчатами – представницями «Молодої Просвіти» школи: Лихолат Яриною, Стефінів Марією, Лихолат Марією, Лупиніс Богданою і Гірняк Марією, які провели для гостей екскурсію. Гості оглядали експонати і згадували ті далекі роки, коли кувалася незалежність на теренах нашого села.
Найбільш зворушила усіх присутніх зустріч Романа Миколайовича Хоманчука, онука колишнього нашого священика о. Романа Береста (з 1922 до 1934 року був парохом у нашому селі, був ініціатором створення сільської хати-читальні і бібліотеки, організовував масові святкування релігійних і національних свят, пробуджував і розвивав у селян національну свідомість, сам належав до ОУН і був членом «Просвіти», за що його арештували і розстріляли у Львові у 1941 році), з подругою його матері і його доглядальницею і нянею Наталією Безкоровайною. Двоє людей, які не бачилися багато років, стояли і ніжно говорили про минуле і теперішнє життя, і сльози радості і любові тривожили очі молодих і старших за віком.
Продовженням зустрічі стало свято пісні і народних традицій за участю молодо просвітян, вчителів, жіночого сільського ансамблю у складі Голяш Надії, Лихо лат Ярослави, Лихо лат Ганни. Звучали автентичні пісні, пісні про рідне село, поезії, а душі і серця всіх присутніх наповнювалися радістю і гордістю , що пам'ять жива.
З подякою за гарно проведений час і цікаву екскурсію виступила старший співробітник музею М.Грушевського п.Ольга Манюк, яка сказала що «Про вояків ОУН-УПА складено біля 10 тисяч пісень, а про тих , хто їх переміг, – жодної».
Завдяки цій екскурсії наш Музей поповнився історичною літературою, цінними матеріалами і фотографіями.
Зустріч закінчилась піснею-гімном «Боже, послухай благання».
2010 рік – рік видатних дат . Шкільний музей відмітив в серпні 100 – річчя від дня народження Григорія Голяша, а в грудні будем відзначати 100 – річчя від дня народження Якова Бусла.
Шкільний музей сприяє розширенню національно-патріотичного виховання учнів і молоді села, впливає на формування високих і вольових моральних якостей, допомагає оволодівати основами наук і практичними навичками, які особливо потрібні в житті майбутнього громадянина нової української держави.

Пам'ятник на території школи "Борцям за волю України"

Тільки Ти не мовчи, моє рідне село,
А неси свою славу в прийдешні віки