Добрівлянський навчально-виховний комплекс
Матеріал з ТерноВікі
(NbAD8w As I have expected, the writer blurted out..!!) |
|||
| (17 проміжних версій не показані.) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| - | + | [[Файл:Shkola_dobrivlianu.jpg|200px|thumb|center|]] | |
| + | |||
| + | Добрівлянський навчально-виховний комплекс | ||
| + | |||
| + | Директор – Материнчук Михайло Васильович, | ||
| + | |||
| + | Заступник директора з навчально-виховної роботи – Довбущук Ігор Петрович | ||
| + | |||
| + | Тернопільська обл., Заліщицький р-н., с. Добрівляни, вул. Добровлянська 11, 4-31-52 | ||
| + | |||
| + | NbAD8w As I have expected, the writer blurted out..!! | ||
| - | |||
| - | |||
| - | |||
==З історії навчального закладу== | ==З історії навчального закладу== | ||
| + | |||
| + | [[Виховні заходи Добрівлянської школи]] | ||
| + | == ПОДОРОЖ В ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ДОБРІВЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ == | ||
| + | |||
| + | Школа в с. Добровляни існувала з кінця XIX ст. У першій половині XIX ст. сітка шкіл в Заліщицькому повіті, до якого і належало село, вже була доволі поширена. Але на той час ми не маємо достовірних даних про існування школи в Добровлянах. Виходячи з даних шематизму кліру греко-католицької Львівської архідиєнції на 1853 p., де парохи зобов'язані були подати інформацію про існування шкіл у парафіях, можна зробити висновок, що на 1853 р. у селі окремої школи не було, мабуть тому, що населення села входило до Заліщицької парафії, оскільки церква вважалась дочірньою відносно Заліщицької, хоча населення складало більше 1000 чол. Можна припустити, що діти ходили до школи в Заліщиках, де була так звана "головна" школа, поставлена на вищому рівні навчання, ніж церковнопарафіяльні школи, тобто 7-класна з польською мовою навчання як за Австрії, так і за Польщі. | ||
| + | Читальню, або будинок "Просвіти", було збудовано, вірніше започатковано будівництво, в 1892 році, а у зв'язку з чумою відкладено. В 1914 році розпочато будівництво нового будинку, і знову відкладено у зв'язку з Першою світовою війною, закінчено аж в 1930 році. Будинок названо "Народним домом", бо в ньому містилися всі товариства, які були на той час в селі. При читальні були бібліотека, театральний, хоровий, оркестровий, самоосвітні гуртки. | ||
| + | У 1892 р. в Добровлянах засновано читальню "Просвіти", що була центром культурного та економічного життя. Саме тут в будинку дяка Михайла Війтюка, що був засновником "Просвіти", містилась перша "Рідна школа". Саме в цей рік починається будівництво нового приміщення для школи на місці старої хати. В 1893 р. будівництво припиняється через страшну хворобу - чуму. Та незабаром відновлюється і в 1903 р. будівництво було завершено. Чиїм коштом будувалась і створювалася школа, достеменно не відомо, але, виходячи із законів Австрійської імперії, народні школи утримувалися за рахунок громади (церкви, "Просвіти", пожертв і тих, хто утримував фільварок). Гурток "Рідної школи" опікувався самою школою. Вони допомагали школі в ремонтних роботах, висаджували квіти, садили декоративні дерева. Так в честь русько-польської дружби в 1916 році була посаджена берізка, але дружба та була не дуже щирою, бо цілий день її поливали, а ввечері юнаки підтягували дерево догори, дивились на коріння, чи прийнялась. „Так,- казали,- при¬йнялась!" Але всохла. | ||
| + | Нещира дружба відчувалась не тільки з української сторони, але і з польської. Пан вчитель Марчинський на Різдвяні свята сам собі повибивав вікна, а потім кричав на подвір'ї школи, що його грабують, убивають. Цим він хотів привернути увагу і розмістити в селі польську карну експедицію. Тому, що місцеве населення вперто не хотіло піддаватися католицизму. Так він робив декілька разів, аж поки його не підновили, спостерігаючи з хати Матіюка за діями вчителя Марчинського. | ||
| + | Культурно-освітню роботу проводили свої сільські провідники. Обдарованих дітей підготовлювали до вступу в середні школи. В Заліщиках діяла учительська семінарія, яку успішно закінчили Степан Король, Іван Романко, Роман Романко, Петро Гуйван, Григорій Костишин. | ||
| + | Виходили вони з семінарії патріотами своєї землі, несли світло надії та любові до свого народу, до своєї країни, за що були переслідувані польським урядом. Так в 1920 році польська поліція арештувала кошового повітового товариства "Січ" Григорія Кузняка. В Чортківській тюрмі його сильно побили, а, повернувшись додому, він помер. В 1930 році було арештовано двох учнів, випускників учительської семінарії Григорія Романка та Миколу Устяника. В 1939 було арештовано двох учителів Добровлянської школи і відправили їх аж до Берези Картузької. Після розвалу Польщі вони повернулись додому. | ||
| + | У школі діяло 2 класи з українськими вчителями і українською мовою навчання. З другого класу, крім рідної мови, обов'язковим було вивчення польської та німецької мов. В таких народних школах діти навчались в основному грамоти та арифметики. Основною базою для навчання були церковні книги. Освіта не була обов'язковою, але майже всі діти відвідували початкову школу. Крім того при Народному домі діяв гурток "Рідна школа", що утримувався "Просвітою". Гуртківці всіляко допомагали школі: проводили ремонт, насаджували дерева, квіти. Так, в честь відкриття школи в 1903 р. було посаджено ялинку перед входом у школу з правої сторони. Вона росла там до 1970 р. Коли проводили капітальний ремонт школи, ялинку зрубали. Тоді ж і зняли великий дерев'яний дзвін, що висів над входом. Замурували і парадний вхід, залишивши тільки робочий. Перед Першою світовою війною життя в селі було надзвичайно насиченим і активним в культурно-освітньому плані; за Австрії воно було набагато кращим, ніж 30 літ під Польщею. На жаль, Перша світова війна та московська операція 1 вересня 1914 р. в Заліщиках перервали це налагоджене і активне життя. Географічне положення зіграло не на користь селян, що зазнали багато горя від позиційної війни на московських причілках. Багато мешканців села було евакуйовано з лінії фронту, багато будинків зруйновано. Московська окупація була більш ворожою до всього, що українське. Хоч навчання періодично проводилось у школі, але то був час, не відповідний для науки. "Настав такий час, що умре кожний з нас не на ліжку, а в бою",- писав О. Маковей. | ||
| + | З приходом польської окупації відбулися значні зміни в системі шкільництва. Розпорядженням від 08.01.1921 р. скасовано автономну крайову Шкільну раду. Замість неї створено Кураторію Львівської шкільної округи, а верховне керівництво шкільництвом перебрало польське Міністерство освіти. Було запроваджено однакову шкільну систему в Польщі. За декретом ще від 7 лютого 1919 року всі діти від 7 до 14 років повинні були відвідувати школу, а 1924 року увійшов у життя славнозвісний "Закон Грабського", який вводив польську мову як обов'язкову. Спочатку школи були двомовними. Так і в Добровлянах школа стала утраквістична, 4-класна, з польськими вчителями. Директором школи був Олександр Жолевич, вчитель української мови та літератури (одночасно викладав у Заліщицькій учительській семінарії). Батьки посилали дітей до народної або початкової школи, а також до серед¬ніх шкіл, 7-класної школи в Заліщиках, що говорить про високий освітній рівень у Добровлянах. | ||
| + | Ще до Першої світової війни учительську семінарію в Заліщиках закінчили: | ||
| + | - Степан Король, що вчителював на Гуцульщині, | ||
| + | - Іван та Роман Романко (сини Василя Романка), | ||
| + | - Петро Кузняк, | ||
| + | - Петро Гуйван. | ||
| + | Григорія Романка до випускних іспитів не допустили після арешту за причетність до ОУ Н. | ||
| + | Микола Кузняк закінчив ще у 1920-х роках медичний факультет, потім десь пропав у СРСР. | ||
| + | Навчалися у Заліщицькій гімназії: | ||
| + | - Мандзюк Ярослав Михайлович, | ||
| + | - Костиник Мирослав Данилович, | ||
| + | - Устяник Михайло Васильович, | ||
| + | -Розновський Михайло Васильович, | ||
| + | -Рачок Михайло Миколайович, | ||
| + | - Устяник Степан Григорович, | ||
| + | - Клічук Федір Ількович, | ||
| + | - Довганик Михайло Ількович та інші. | ||
| + | Серед дівчат середню школу закінчили: | ||
| + | - Олійник Федора Миколаївна, | ||
| + | - Клічук Олена, | ||
| + | -Ясищук (Домбровська) Петрунеля . | ||
| + | |||
| + | ШКОЛА В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД | ||
| + | 1 вересня 1939 року вибухнула польсько-німецька війна, що дало початок Другій світовій війні. Одночасно в усій Польщі збільшився тиск на українське населення. Почалися масові арешти українців, переважно інтелігенції, і заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій. Не оминули ці події і Добровляни, де національний і суспільний рухи були невід'ємною частиною життя. | ||
| + | Було арештовано двох учителів і одного селянина. | ||
| + | Незважаючи на непослідовні воєнні події, навчання в школі проводилось, але вже з тією різницею, що українська мова стала мовою навчання. З 1941 до 1944 року навчання було нерегулярним, періодичним через неорганізованість життя у воєнний час. | ||
| + | По закінченні війни відбувається реорганізація шкільної системи. Школа з 4-класної стає 7-класною і розміщується в трьох | ||
| + | корпусах: у приміщенні старої школи, в будинку на подвір'ї старої школи, що залишений був поляком ще в 1939 р. і використовувався як житло для вчителів, а також у приміщенні, де зараз розташована сільська амбулаторія. За формою школа була українською, але за змістом - радянською. | ||
| + | Для гумору слід відзначити, що батько перевіряв успіхи сина чи дочки дуже просто, кажучи, щоби показали долоні. Якщо долоня була червоною від удару лінійки або указки, то успіхи в навчанні були погані. | ||
| + | Ішли роки, стихли автоматні черги, гул літаків над головою і німецькі окрики на вулиці. Настав мирний час. Задріботіли знову ніжки дітей до школи, де їх привітно зустрічали їхні вчителі. Із закінченням війни і утвердженням радянської влади в нашому краї змінився і внутрішній світ шкільництва. Відійшли в минуле "Січ", "Сокіл", "Луг"... | ||
| + | |||
| + | Піонерська лінійка | ||
| + | Натомість прийшли організації жовтенят, піонерів і комсомольців, які доповнювали процес навчання, і через це пройшли майже всі наші односельчани. В той час школярами було зроблено багато добрих справ для села. Наприклад, учні 1941 - 1942 р. н. заклали парк, через який ми і до сьогоднішнього дня прямуємо до школи. Пізніше, школярами 1944 - 1945 р. н. був посаджений невеликий сквер біля Народного дому. Під мудрим керівництвом учителя біології Костиника Г. І. в школі процвітала справа вирощування шовкопрядів, зібрано багато рідкісних порід дерев і створено дендрарій на шкільній ділянці. Школа до 1958 р. була 7-річною і займала ті ж довоєнні приміщення, які вже не могли вмісти¬ти такої великої кількості школярів, що навчалися на той час. Тим більше, що з переходом на 8-річне | ||
| + | Школярі зібрали кокони шовкопряда, 1953 р. | ||
| + | |||
| + | навчання учнів збільшилося. Тому було ухвалено рішення про будівництво нової школи. Активними учасниками цього процесу були: | ||
| + | Олійник О. С, | ||
| + | Мамалиґа М. І., | ||
| + | Никорук М. Ф. Грошей катастрофічно не вистачало. Тому деякі селяни добровільно сплачували власним коштом за ті чи інші будівельні роботи, самі виконували деякі з них. Треба згадати також і про те, що досить довго вирішувалось питання про місце для нової школи. Спочатку планувалося спорудити школу на місці адміністративного будинку лісництва, але через безпосередню близькість до центральної дороги це рішення відхилили. Будівельні роботи виконувала організація "Міжколгоспбуд", яку очолював п. Гачок, а також жителі села, старші учні школи, які ставали ланцюгом і передавали цеглу й камінь. | ||
| + | І ось довгоочікувана пора. 1 вересня 1963 року відбулося урочисте свято відкриття нової школи. Зібралося дуже багато людей: представники районної влади, голова колгоспу, голова сільської ради, жителі села, що привели своїх дітей до школи, і ті, що прийшли просто подивитись і порадіти. Радо вітала школа і найголовніших учасників цього свята - першокласників. А їх було аж 42. Було виголошено багато промов, сказано багато добрих слів будівельникам і організаторам будівництва. Від усієї шкільної родини зі словом-подякою виступила Махніцька Олександра. Право перерізати стрічку надали кращій учениці школи Шух Галині. В цей же день до нової школи прийшов і новий директор - Смеречинський Богдан Львович, який вкладав усю свою душу в справу навчання і виховання дітей. Школа була другою його домівкою до 1977 року - практично до останнього подиху. В цей час сформувався і прекрасний учительський колектив, який вивчив, виплекав не одне покоління гідних людей. Але, як і все в цьому світі, шкільне життя вирувало і змінювалось. Мінялись директори, змінювався вчительський колектив, калейдоскопом змінювалися покоління учнів. Та кожен залишив по собі певний слід в історії школи. | ||
| + | Директори школи останніх років: | ||
| + | Смеречинський Б. Л. | ||
| + | Бенев'ят В. С. | ||
| + | Горлачук О. І. | ||
| + | Рудько Л. А. | ||
| + | Чимбур С І. | ||
| + | Розновський В. Р. | ||
| + | Коцюбійчук В. Д. | ||
| + | Винницький О. І. | ||
| + | Материнчук М.В. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | |||
| + | Педколектив Добровлянської восьмирічної школи. | ||
| + | Четвертий справа - директор Смеречинський Б. Л. | ||
| + | |||
==Наші традиції== | ==Наші традиції== | ||
==Творчість учнів== | ==Творчість учнів== | ||
| + | <span style="color:pink"> | ||
| + | Гуртки: | ||
| + | 1. Оркестр | ||
| + | |||
| + | 2. Ансамбль «Веселі нотки» | ||
| + | |||
| + | 3. Художній гурток «Дитячий вернісаж» | ||
| + | |||
| + | 4. Рідний край | ||
| + | |||
| + | 5. Інформативний | ||
| + | |||
| + | 6. Дослідницька та експериментальна діяльність учнів (фізика) | ||
| + | |||
| + | 7. Спортивний | ||
| + | |||
| + | </span> | ||
== Ми гордимося== | == Ми гордимося== | ||
| Рядок 13: | Рядок 104: | ||
| - | + | ||
[[Категорія:ЗаліщикиВікі]] | [[Категорія:ЗаліщикиВікі]] | ||
[[Категорія: Навчальний заклад]] | [[Категорія: Навчальний заклад]] | ||
Поточна версія на 16:03, 11 лютого 2012
Добрівлянський навчально-виховний комплекс
Директор – Материнчук Михайло Васильович,
Заступник директора з навчально-виховної роботи – Довбущук Ігор Петрович
Тернопільська обл., Заліщицький р-н., с. Добрівляни, вул. Добровлянська 11, 4-31-52
NbAD8w As I have expected, the writer blurted out..!!
Зміст |
З історії навчального закладу
Виховні заходи Добрівлянської школи
ПОДОРОЖ В ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ДОБРІВЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ
Школа в с. Добровляни існувала з кінця XIX ст. У першій половині XIX ст. сітка шкіл в Заліщицькому повіті, до якого і належало село, вже була доволі поширена. Але на той час ми не маємо достовірних даних про існування школи в Добровлянах. Виходячи з даних шематизму кліру греко-католицької Львівської архідиєнції на 1853 p., де парохи зобов'язані були подати інформацію про існування шкіл у парафіях, можна зробити висновок, що на 1853 р. у селі окремої школи не було, мабуть тому, що населення села входило до Заліщицької парафії, оскільки церква вважалась дочірньою відносно Заліщицької, хоча населення складало більше 1000 чол. Можна припустити, що діти ходили до школи в Заліщиках, де була так звана "головна" школа, поставлена на вищому рівні навчання, ніж церковнопарафіяльні школи, тобто 7-класна з польською мовою навчання як за Австрії, так і за Польщі. Читальню, або будинок "Просвіти", було збудовано, вірніше започатковано будівництво, в 1892 році, а у зв'язку з чумою відкладено. В 1914 році розпочато будівництво нового будинку, і знову відкладено у зв'язку з Першою світовою війною, закінчено аж в 1930 році. Будинок названо "Народним домом", бо в ньому містилися всі товариства, які були на той час в селі. При читальні були бібліотека, театральний, хоровий, оркестровий, самоосвітні гуртки. У 1892 р. в Добровлянах засновано читальню "Просвіти", що була центром культурного та економічного життя. Саме тут в будинку дяка Михайла Війтюка, що був засновником "Просвіти", містилась перша "Рідна школа". Саме в цей рік починається будівництво нового приміщення для школи на місці старої хати. В 1893 р. будівництво припиняється через страшну хворобу - чуму. Та незабаром відновлюється і в 1903 р. будівництво було завершено. Чиїм коштом будувалась і створювалася школа, достеменно не відомо, але, виходячи із законів Австрійської імперії, народні школи утримувалися за рахунок громади (церкви, "Просвіти", пожертв і тих, хто утримував фільварок). Гурток "Рідної школи" опікувався самою школою. Вони допомагали школі в ремонтних роботах, висаджували квіти, садили декоративні дерева. Так в честь русько-польської дружби в 1916 році була посаджена берізка, але дружба та була не дуже щирою, бо цілий день її поливали, а ввечері юнаки підтягували дерево догори, дивились на коріння, чи прийнялась. „Так,- казали,- при¬йнялась!" Але всохла. Нещира дружба відчувалась не тільки з української сторони, але і з польської. Пан вчитель Марчинський на Різдвяні свята сам собі повибивав вікна, а потім кричав на подвір'ї школи, що його грабують, убивають. Цим він хотів привернути увагу і розмістити в селі польську карну експедицію. Тому, що місцеве населення вперто не хотіло піддаватися католицизму. Так він робив декілька разів, аж поки його не підновили, спостерігаючи з хати Матіюка за діями вчителя Марчинського. Культурно-освітню роботу проводили свої сільські провідники. Обдарованих дітей підготовлювали до вступу в середні школи. В Заліщиках діяла учительська семінарія, яку успішно закінчили Степан Король, Іван Романко, Роман Романко, Петро Гуйван, Григорій Костишин. Виходили вони з семінарії патріотами своєї землі, несли світло надії та любові до свого народу, до своєї країни, за що були переслідувані польським урядом. Так в 1920 році польська поліція арештувала кошового повітового товариства "Січ" Григорія Кузняка. В Чортківській тюрмі його сильно побили, а, повернувшись додому, він помер. В 1930 році було арештовано двох учнів, випускників учительської семінарії Григорія Романка та Миколу Устяника. В 1939 було арештовано двох учителів Добровлянської школи і відправили їх аж до Берези Картузької. Після розвалу Польщі вони повернулись додому. У школі діяло 2 класи з українськими вчителями і українською мовою навчання. З другого класу, крім рідної мови, обов'язковим було вивчення польської та німецької мов. В таких народних школах діти навчались в основному грамоти та арифметики. Основною базою для навчання були церковні книги. Освіта не була обов'язковою, але майже всі діти відвідували початкову школу. Крім того при Народному домі діяв гурток "Рідна школа", що утримувався "Просвітою". Гуртківці всіляко допомагали школі: проводили ремонт, насаджували дерева, квіти. Так, в честь відкриття школи в 1903 р. було посаджено ялинку перед входом у школу з правої сторони. Вона росла там до 1970 р. Коли проводили капітальний ремонт школи, ялинку зрубали. Тоді ж і зняли великий дерев'яний дзвін, що висів над входом. Замурували і парадний вхід, залишивши тільки робочий. Перед Першою світовою війною життя в селі було надзвичайно насиченим і активним в культурно-освітньому плані; за Австрії воно було набагато кращим, ніж 30 літ під Польщею. На жаль, Перша світова війна та московська операція 1 вересня 1914 р. в Заліщиках перервали це налагоджене і активне життя. Географічне положення зіграло не на користь селян, що зазнали багато горя від позиційної війни на московських причілках. Багато мешканців села було евакуйовано з лінії фронту, багато будинків зруйновано. Московська окупація була більш ворожою до всього, що українське. Хоч навчання періодично проводилось у школі, але то був час, не відповідний для науки. "Настав такий час, що умре кожний з нас не на ліжку, а в бою",- писав О. Маковей. З приходом польської окупації відбулися значні зміни в системі шкільництва. Розпорядженням від 08.01.1921 р. скасовано автономну крайову Шкільну раду. Замість неї створено Кураторію Львівської шкільної округи, а верховне керівництво шкільництвом перебрало польське Міністерство освіти. Було запроваджено однакову шкільну систему в Польщі. За декретом ще від 7 лютого 1919 року всі діти від 7 до 14 років повинні були відвідувати школу, а 1924 року увійшов у життя славнозвісний "Закон Грабського", який вводив польську мову як обов'язкову. Спочатку школи були двомовними. Так і в Добровлянах школа стала утраквістична, 4-класна, з польськими вчителями. Директором школи був Олександр Жолевич, вчитель української мови та літератури (одночасно викладав у Заліщицькій учительській семінарії). Батьки посилали дітей до народної або початкової школи, а також до серед¬ніх шкіл, 7-класної школи в Заліщиках, що говорить про високий освітній рівень у Добровлянах. Ще до Першої світової війни учительську семінарію в Заліщиках закінчили: - Степан Король, що вчителював на Гуцульщині, - Іван та Роман Романко (сини Василя Романка), - Петро Кузняк, - Петро Гуйван. Григорія Романка до випускних іспитів не допустили після арешту за причетність до ОУ Н. Микола Кузняк закінчив ще у 1920-х роках медичний факультет, потім десь пропав у СРСР. Навчалися у Заліщицькій гімназії: - Мандзюк Ярослав Михайлович, - Костиник Мирослав Данилович, - Устяник Михайло Васильович, -Розновський Михайло Васильович, -Рачок Михайло Миколайович, - Устяник Степан Григорович, - Клічук Федір Ількович, - Довганик Михайло Ількович та інші. Серед дівчат середню школу закінчили: - Олійник Федора Миколаївна, - Клічук Олена, -Ясищук (Домбровська) Петрунеля .
ШКОЛА В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД 1 вересня 1939 року вибухнула польсько-німецька війна, що дало початок Другій світовій війні. Одночасно в усій Польщі збільшився тиск на українське населення. Почалися масові арешти українців, переважно інтелігенції, і заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій. Не оминули ці події і Добровляни, де національний і суспільний рухи були невід'ємною частиною життя. Було арештовано двох учителів і одного селянина. Незважаючи на непослідовні воєнні події, навчання в школі проводилось, але вже з тією різницею, що українська мова стала мовою навчання. З 1941 до 1944 року навчання було нерегулярним, періодичним через неорганізованість життя у воєнний час. По закінченні війни відбувається реорганізація шкільної системи. Школа з 4-класної стає 7-класною і розміщується в трьох корпусах: у приміщенні старої школи, в будинку на подвір'ї старої школи, що залишений був поляком ще в 1939 р. і використовувався як житло для вчителів, а також у приміщенні, де зараз розташована сільська амбулаторія. За формою школа була українською, але за змістом - радянською. Для гумору слід відзначити, що батько перевіряв успіхи сина чи дочки дуже просто, кажучи, щоби показали долоні. Якщо долоня була червоною від удару лінійки або указки, то успіхи в навчанні були погані. Ішли роки, стихли автоматні черги, гул літаків над головою і німецькі окрики на вулиці. Настав мирний час. Задріботіли знову ніжки дітей до школи, де їх привітно зустрічали їхні вчителі. Із закінченням війни і утвердженням радянської влади в нашому краї змінився і внутрішній світ шкільництва. Відійшли в минуле "Січ", "Сокіл", "Луг"...
Піонерська лінійка Натомість прийшли організації жовтенят, піонерів і комсомольців, які доповнювали процес навчання, і через це пройшли майже всі наші односельчани. В той час школярами було зроблено багато добрих справ для села. Наприклад, учні 1941 - 1942 р. н. заклали парк, через який ми і до сьогоднішнього дня прямуємо до школи. Пізніше, школярами 1944 - 1945 р. н. був посаджений невеликий сквер біля Народного дому. Під мудрим керівництвом учителя біології Костиника Г. І. в школі процвітала справа вирощування шовкопрядів, зібрано багато рідкісних порід дерев і створено дендрарій на шкільній ділянці. Школа до 1958 р. була 7-річною і займала ті ж довоєнні приміщення, які вже не могли вмісти¬ти такої великої кількості школярів, що навчалися на той час. Тим більше, що з переходом на 8-річне Школярі зібрали кокони шовкопряда, 1953 р.
навчання учнів збільшилося. Тому було ухвалено рішення про будівництво нової школи. Активними учасниками цього процесу були: Олійник О. С, Мамалиґа М. І., Никорук М. Ф. Грошей катастрофічно не вистачало. Тому деякі селяни добровільно сплачували власним коштом за ті чи інші будівельні роботи, самі виконували деякі з них. Треба згадати також і про те, що досить довго вирішувалось питання про місце для нової школи. Спочатку планувалося спорудити школу на місці адміністративного будинку лісництва, але через безпосередню близькість до центральної дороги це рішення відхилили. Будівельні роботи виконувала організація "Міжколгоспбуд", яку очолював п. Гачок, а також жителі села, старші учні школи, які ставали ланцюгом і передавали цеглу й камінь. І ось довгоочікувана пора. 1 вересня 1963 року відбулося урочисте свято відкриття нової школи. Зібралося дуже багато людей: представники районної влади, голова колгоспу, голова сільської ради, жителі села, що привели своїх дітей до школи, і ті, що прийшли просто подивитись і порадіти. Радо вітала школа і найголовніших учасників цього свята - першокласників. А їх було аж 42. Було виголошено багато промов, сказано багато добрих слів будівельникам і організаторам будівництва. Від усієї шкільної родини зі словом-подякою виступила Махніцька Олександра. Право перерізати стрічку надали кращій учениці школи Шух Галині. В цей же день до нової школи прийшов і новий директор - Смеречинський Богдан Львович, який вкладав усю свою душу в справу навчання і виховання дітей. Школа була другою його домівкою до 1977 року - практично до останнього подиху. В цей час сформувався і прекрасний учительський колектив, який вивчив, виплекав не одне покоління гідних людей. Але, як і все в цьому світі, шкільне життя вирувало і змінювалось. Мінялись директори, змінювався вчительський колектив, калейдоскопом змінювалися покоління учнів. Та кожен залишив по собі певний слід в історії школи. Директори школи останніх років: Смеречинський Б. Л. Бенев'ят В. С. Горлачук О. І. Рудько Л. А. Чимбур С І. Розновський В. Р. Коцюбійчук В. Д. Винницький О. І. Материнчук М.В.
Педколектив Добровлянської восьмирічної школи. Четвертий справа - директор Смеречинський Б. Л.
Наші традиції
Творчість учнів
Гуртки: 1. Оркестр
2. Ансамбль «Веселі нотки»
3. Художній гурток «Дитячий вернісаж»
4. Рідний край
5. Інформативний
6. Дослідницька та експериментальна діяльність учнів (фізика)
7. Спортивний
