Виховна година Квас Г. Р.

Матеріал з ТерноВікі

Перейти до: навігація, пошук

Виховна година

на тему:

« Сорочка біла,

вишита шовком»


Підготувала класний керівник
Милівецької ЗОШ І-ІІ ступенів
Квас Ганна Романівна
2010 р.


Мета . Викликати в учнів інтерес до історичного минулого, до вишиванки; спонукати вихованців до відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя. Вступне слово вчителя. Тема нашого виховного заходу “Сорочка біла, вишита шовком ”. У нашому залі зібралися учні , вчителі та шановні гості. Щиро вітаємо вас у стінах нашої школи. Пісня «Зеленеє жито, зелене»

Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи.
Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.
До нашої світлиці завітала Берегиня, прадавня слов’янська Богиня, яка осимволізовує родовідну пам’ять, наші традиції, наші символи. Завдання її – зберегти символи духу людського від забуття і байдужості, зробити її набутком для всіх. Одним із таких символів. Без якого немислимий український національний стрій, є вишивана сорочка. Про цей оберіг і буде оповідати нам сьогодні Берегиня.
І уч. Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося. Що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг. Недаремно військовий костюм, поширений на Русі вже в Х ст.., мав вигляд металевої сорочки – кольчуги.
2 уч. Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків. Можна припустити, що за княжих часів на Україні – Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов’ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі.
Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було і є біле лляне чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія.
Білий колір українських сорочок – це найстарша й найхарактерніша їх особливість. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках:

К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька

Як неділя, то й сорочка біла

Як мати рідненька, той сорочка біленька

Як сорочка біла то і жінка мила

Рукава як писанка, а личко як маків цвіт

Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті

Перша Перчиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

Пісня “ Ой ти струмочку”

3 уч. Другою особливістю української жіночої сорочки є вишиванка. За вишиттям жіночі сорочки можна поділити на 3 типи: наддністрянські, галицькі та подільські. Наддністрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками. А також сірими або білими нитками по білому полотні. Характерний рослинний орнамент.
Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характерним є геометричний і багатокольоровий орнамент.

На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом.

4 уч. Збереглися перекази, що в битві з татарами між Серетом і Збручем полягло чимало наших воїнів. Відтоді в цьому районі Тернопільщини гаптують жінки червоним по білому сорочку-пам’ять, сорочку-реквієм.

Пісня « Батькова сорочка»

5 уч. За місцем народження присвоєно ім’я і сорочці з Івано-Франківщини – “гуцулка”. Вона чи не найяскравіша за оздобленням сестер-сорочок. Особливо урочистий вигляд вона має в комплексі гуцульського вбрання (демонструє гуцульський костюм).
6 уч. (Хлопець у вишиванці). Добрий день, добрі люди! Погляньте, яка на мені гарна вишита сорочка! Я дістав її з бабусиної скрині. Може, ви думаєте, що вона туди одразу потрапила... Ні, вона пройшла довгий складний шлях...
7 уч. Розповідь бабусі (вчительки) про шлях, який проходила сорочка від сіяння конопель до готової сорочки. (Під час розповіді демонструється льон, повісмо, дерчівка, куделя і веретено, механічна прядка, півмітки, клубки, полотно, готові сорочки).
8 уч. Процес народження сорочки був довгим і трудомістким. Про це прекрасно мовить Лілія Загоруйко в поезії “Народження сорочки”.
Нечутно ступає вже вечір чорнявий
Од лиску сніжинок спалахує вишня
Он прясти сідає бабуся на лаві,
І серце торкається лагідна пісня
(дівч. тихенько співають “При долині кущ калини”)
Ось човник лежав в такт пісні початій
Сувої полотен лежать сіруваті
Як тільки роса висихала на квітах,
З бабусею йшли ми полотна білити
І сонце їх пестить палкими долонями,
А вітер цілує устами прозорими
Ще й блискітки хвилі на них осідають,
За тиждень сувої біліють, аж сяють
Вже вітер осінній колише калину
Чекаю пісень, що до мене прилинуть
Бабуся сорочку сідає кроїти,
А там забувають небачені квіти
На ній оживають прадавні веснянки
І спів чорнобривців, ромашок зітхання
Та промені перші калинових ранків,
І лебедя клич про самотнє смеркання
То ж я зберігаю сорочку і досі
Милуюся, які чепурні ці віночки
Вдихну її запах, чолом притулюся
Гаптована ж сонцем і серцем бабусі
9 уч. Спочатку сорочку не оздоблювали. Вона була простого покрою. Складали тканину вдвоє, вирішували горловину і приточували рукави – два зшиті прямокутні полотнища. З часом технологія пошиття сорочки ускладнилася. І тепер чоловічі і жіночі сорочки істотно відрізняються.
Сорочки найчастіше шили в четвер, бо це був благополучний день тижня.

Здавна наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки. Приписували її чарівну силу. Вважали, що той, хто одягнув чисту сорочку почував себе здоровим. А щоб бути здоровим, треба носити лляні або конопляні сорочки з прядива, бо вони мають такі ефірні масла, що захищають жіночу утробу від шкідливого атмосферного впливу і випромінюють із тіла усіляке накопичення там зла.

Сорочки іншого ґатунку такого впливу не мають, а навіть навпаки все штучне веде до штучності в організмі, особливо до руйнування кістяка, реформованості хребта у дітей.
10 уч. Переодягалися щонеділі. Дітям давали сорочку в суботу ще за днини. Часом траплялись і прикрощі. Ось що розповідає Василь Щучак у вірші “В сорочечці”
Сварила мати на синочка:
“Чому бруднесенька сорочка?
Ти вранці тільки одягнув?
Соночок голову зігнув і
Мамі стиха відповів:
“Я вишеньки в сорочці їв”
На тижні, особливо у понеділок або п’ятницю, переодягатись в чисту сорочку не можна було. Хто переступав засторогу, мав неприємності.
Сорочку, яка сушилася знімали до заходу сонця, щоб в неї не вселився злий дух. Люди вірили, що рано одягнена сорочка – для Бога, в полудень – для людей, а ввечері – ля нечистої сили.
Жив з мамою маленький хлопчик. У нього сніжно-біла сорочка. Мама випрала її і повісила надворі сушитися. Надходила ніч... Хлопчик каже матері:
Мато, я піду заберу сорочу
Навіщо? – дивується мати
Ніч торкнеться до білої сорочки
Сорочка почорніє... Що я одягу?

Вч. Кожна господиня чи дівчина дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Бо за сорочкою судили про жінку: дбала господиня чи ні. Багата чи бідна. Про це твердять і народні прислів’я та приказки. Які всі знаєте?

Така сорочечка, як кленів листок
Таке полотно, як запірок
Хоч латана, старенька, аби біленька
Така сорочка біла, як ніч
Маю доста сорочка: на свято – одна, а на будень – ще менше
Най буде драна. Але гарно прана
У суботу має бути гарна погода, бо сировина сорочка сушить
У бідної одна та гідна, а у багачки є повна скриня та й усі гарні, але сині

Уч. 11. Першу сорочку дитині шили з полотна, яким обвивають свічки хрещені батьки. Бо це полотно при охрещені отримує великий позитивний заряд, до нього дотикаються найваговитіші руки – руки свідків великої події, “Приписування до царства Христа”. Така сорочина загартовує тіло і духу.

Першу сорочку дитині обов’язково коло пазухи вишивали синім шовчиком, кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя. Перші сорочки називали льолями. Дитина до 9-ти літнього віку – теж в льолі. На льолі по долині вишивали білими нитками ялички, би добре дитя росло, би силу мало, добру незрадливу долю (ялина відбиває суперників).

Льолю обов’язково треба було підперезувати аби чітко межувалося добро зі злом, не було “золотої”, такої пагубної середини. Не маля льоля ніколи комірця, аб розвійною була дорога. Від 9 до 13 р. йшли сорочечки з невисоким комірцем – стоячком, “гуляром”. Гуляр обов’язково мав мати вишиття “би борше до людей доросли та люди поміж себе прийняли”.

Уч. сорочки оздоблювали вишивкою, мережкою, виколюванням, занизуванням, затиканням. Особливо густо прикрашалися рукави, комір, поділ сорочки, бо вважалося, що саме там, де кінчалася тканина – панцир, найвразливіші для злих сил місця. Тому часто поли сорочки були вишиті, вигачкувані довгими стряпатими зубчиками, які відігравали роль оберегів – відбивали зло.

Бабуся розповідала, що в старовинних сорочках рукави збиралися на пухлики – рівненькі, добре затягнені, так з’єднані з плечовим швом, що “ні вузличка”. Здебільшого змережували “зубцями парної кількості”, щоб усе життя в парі бути. А ще в кожен “зубчик” вкладали ниточку, щоб чоловік дому тримався. На рукавах після “пухликів” вишивали квіти голівками догори, - щоб гордо носити сорочку. На моїй батьківщині, в селі Милівці Чортківського району, чоловічі і жіночі сорочки шили вручну . Вони були із срібного, голубого полотна на будень, а з повісняного, тонкого і білого на свято.

Оздоблювали вироби декоративними швами: штапівкою, морщінкою, копаничками (як бджолині соти). Морщінкою декорували біля коміра, манжетів. Копаничками біля вуставків. З коміром сорочку носили шляхетні люди, а мужики не мали права одягати сорочки з коміром .Із спогадів старих людей і книги професора Івана Кузика Березовського ці сорочки називалися «березовські».

Березовські сорочки до 30-х років прикрашались скромною вишивкою. Декор складався із рослинного орнаменту, колорит чорний, вишневий з чорним (чорнобриві узори). Після 30-х років стали багатше декорувати сорочки, запозичивши елемента узору з гуцульських та подільськиї сіл. Тепер у нашому регіоні переважає у вишивці техніка низі і хрестика, геометричний рисунок. Переважає чорнобривий колорит (показую теперішні сорочки).

Пісня « Два кольори».

За:можні дівчата мали багато різних вишиванок. Деякі мали 50-80 і 100 сорочок. Сорочки призначались для буденної роботи, свята, посагу, весілля, навіть смерті...

Існував звичай, подекуди ще зберігся й досі: дарувати нареченому вишиванку, свекру, свекрусі у день весілля.

Виший, кохана, сорочку

Хрещеним барвінком зеленим.

В гарячих вечірніх загравах

Виший сорочку для мене.

Виший, кохана, сорочку

Свіжим прозорим світанком,

Білим вишневим суцвіттям,

Зоряно-квітним серпанком.

Виший, кохана, сорочку

Небом блакитним весняним,

Цвітом очей своїх синіх,

Заходом сонця багряним.

Виший, кохана, сорочку

Квітами маку й калини,

Плетивом чорно-червоним,

Духом моєї Вкраїни.

Виший, кохана, сорочку,

Я її буду жаліти

І у холодній розлуці

Душу у ній свою гріти.

Виший, кохана, сорочку,

Бо як у світ я полину,

Буду її зберігати —

Пам'ять про тебе єдину

В деяких регіонах родичі молодої несли в дарунок молодому сорочку. Вишивати її дівчина могла ще за довго до весілля. “Бо, - кажуть, - як є готова сорочка, то Бог і милого швидко пішле”.

Дівчина сорочку вишивала

Хрестиком барвистими нитками —

Ніби свою долю виглядала

Ранками і срібними ночами.

Де він, той, що серце приголубить,

Для душі відкриє синє море

І навіки руки ті полюбить,

Що для долі вишили узори?

Пісня “Вишивака”

З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Що тоненька голочка для сорочок,
А ще тонший в дівчини голосочок
Вишивала дівчина, вишивала,
На полотно білеє душу слала...
Вишивала дівчина, вишивала
Чорную і червоную нитку клала
Що то чорная ниточка – розставання.
А червона ниточка – то кохання
Що то чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась
Я піду в неділеньку на гулянку,
Подарую милому вишиванку
Серце, мій соколику, ти не сердься –
Буде ти носить її коло серця
Уч. Весільна сорочка була особлива:“В якій вінчатися, в такій і кінчатися”, казали люди. Отож, весільна соочка, зберігалася аж до смерті, більше з дня весілля не одягалась.

В деяких місцевостях дочка в річницю свого весілля несла в дар татові і мамі вишиті власноручно сорочки. Вони взамін повертали її ту першу, яка була вшити в крижми. Дочка витирала нею обличчя і приказувала: “Би була я такою здоровою та гожою, як коло маминих грудей”.

Уч. А щоб зваби не було, що зле до тіла не приставало, то першу сорочку із нового полотна одягали на збитий із двох кілків хрест, бо щось могло до ниток, прядива, полотна пристати.

Сорочку, яку готувала дівчина в дар свекрусі перед вишиванням вибілювала у солоній воді “би сльози за нею не текли”. Інколи нові сорочки розкладали на квітучий сонях “би сонце їх проварювало”. Дочка ніколи не вбирала маминої сорочки, бо могла повторити у судьбі мамине лихо. З своїх сорочок дівчата ніколи не давали зачинати узору “би не пішла з тим узором судьбою”. Узори для сорочок не запозичались, бо ж не можна позичати чужу долю.

Дівочі сорочки вимережувалися тільки білим шовчиком, до жіночих – додавалися ще й рожевий та жовтий. А вузенький віночок на буденних сорочках могли вишивати різнокольоровими нитками.
З особливою пошаною відносяться українці до вишиваної сорочки, як оберегу, що супроводжує людину від народження і до останнього подиху, оберігає від усього злого.

Збираючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку брали і беруть із собою сорочку. А. Малишко згадував як перед мобілізацією відвідав свою матір, а вона, зібравши в дорогу сина, мовила: “Андрію одягни білу сорочку”.

-Може, тому, - згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я лишився живим.

Вишивала сорочку мати,

Край вікна на стільці сиділа,

Та виносила часто з хати,

Щоб сорочка, мов сніг, біліла.

До схід сонця ішла полями,

Набирала ниток в долоні,

Їй клубок, межи трав, з шовками,

Явір гіллям котив червоний.

Брала мати нитки-проміння,

Полоскала у росах чистих

Та, поклавши їх на коліна,

Заспівала про шлях тернистий.

Довгі звуки в нитки вростали,

Проникали в квітки й листочки,

Розквітать на машинці стали,

Коли кінчила шить сорочку.

Вишивала її весною

Голубими струмками неба,

Щирим серцем і добротою,

Бо дитині в дорогу треба

Гей, сорочку я цю надіну,

Поміж люди у ній пройдуся.

Полотно — з весняної пісні,

Квіточки — з доброти матусі.

Ясна вишивка — даль і луки,

Тополині думки співучі,

Сльози радості і розлуки,

Ночі зоряні, невсипущі.

Незрадлива любов до сина,

Ніжна ласка.

У нитці кожній —

Зачарована Україна.

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, осяйні:

— На, носи, синочку.

Нитка в нитку — кожна з них

Ніжністю зігріта.

Синя квітка — із весни,

А червона — з літа

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся,

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Що квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від'їздив я. В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози: "Прощай,

Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам'ятай!

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим...

А сорочки простої цієї

Не заміниш і шовком тонким.

Бо це мати тобі вишиває..."

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває,

І я чую коліс перестук.

Де не був я: на Півночі дальній

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.

Пісня « Не дивуйся , дівчино…»
Українські вишиванки... Разом з нашими земляками помандрували вони далеко за океани і моря, Там вони зберігаються як дорогоцінні реліквії, нагадуючи рідну сторону. Про це і говориться в пісні “Виший мені, мамо, сорочку”, яка присвячена 100-річчю еміграції українців за океан.

Слова М.Михайліва, муз. М.Романишина Пісня «Виший ми, мамо, сорочку»

В рідній моїй стороні
Гори там виший рядочком,
Вишні рясні при вікні
Приспів. Хрестиком виший, матусю,
Рідні сади і поля
Може, вже я не вернуся
Вранці стрічать соловя
Виший барвистим узором
Хату у ріднім краю
Видиш заплакані зорі
лекіт лелеки
На золотих ясенах

Приспів

Виший ми, мамо, сорочку
Виший у ріднім краю –
Згадку про ласкаві очі
Спогад про ніжність твою

Приспів

Будуть роки пролітати
В даль за життєву межу,
Вишиту шовком сорочку
Я у душі збережу.
Уч. Сорочці наші пращури поклонялися як чарівній силі, як оберегу. Кажуть було так. В Токіо, під час одного з концертів української капели бандуристів, слухачів зібралося чимало. Але виступ сприймали отримано. Тоді відомий японський композитор Гоо Кітагава, котрий вів концерт, пішов за лиштунки, надягнув вишиту сорочку й знову вийшов на сцену. Присутні встали. Наша вишиванка справила магічну дію.
Вч. Народна мудрість залищила нам прислів’я, приказки, пісні, пов’язані із сорочкою. Хто не чув з вас коломийок, що барвисті, як вишивки, яскраві, ніби писанки, рельєфні, мов різьба по дереву. І в цих дивовижних витворах української душі теж часто співається про вишиванки.
Учні виконують танець “Коломийка”, лунають самі коломийки.

Ой місяцю місяченьку засвіти на межу,

Най я свому миленькому сорочку мережу,

А я собі полюбила хлопчика не дурні,

Якби м рано не збудила, спав б до полудні

Якби м рано не збудила, сорочку не дала,

То би біда шанталава до полудні спала

Ой не прана сорочина, не прана, не прана

Мама стара, жінки нема, сестра вже віддана

Чи я тобі та й не казав ти моя миленька,

Попери ми сорочину, най буде біленька

Не біла в ня сорочина, й не буде біленька,

По ті не випере любка солоденька

Ой поточе, ой поточе, що в тобі дзюркоче?

Ото моя білявина сорочки полоче

Ой не знаєш, як ті люблю, хлопче молоденький,

Зшила м тобі сорочин у- носи здоровенький

Чи я люди, не газдині у своїм домочку

Та випрала до порога кулаком сорочку

До порога льолю прала, в комині душила

Би сі д моїй сорочині біла не вчепила

Берегиня розповіла Вам про вишиванку. З нею пов’язано багато прикмет, повір’їв. Пам’ятаймо про це. Одягнімо білу сорочку і відчуємо, як вона дає нам здоров’я і снаги, краси і ніжності.

Одягайте сорочку білу вдома, коли немає гостей, радійте самі собі.

Сорочка – це оберіг людини, бо оберігає її від усього злого. Мені хочеться вірити, що ви не забудете, про що нам сьогодні повідомила Берегиня і розкажете своїм мамам, рідним, близьким, а згодом і своїм дітям.

Пісня « Вишиванко моя, вишиванко»

ЛІТЕРАТУРА

  1. Скуратівський “Берегиня” К. 1987
  2. О. Воропай “Звичаї нашого народу”, т. 11
  3. О. Новий “Прошу прийняти” Бесіди з Гарафіною Маковій. Документи і матеріали. Коломия “Вік”, 1996 рік.
  4. Прислів’я та приказки. К., 1989.
  5. Українська культура 1993 № 9-10.
  6. Журнал “Українська мова і література” № 2, 1992 р.
Особисті інструменти