Святе письмо про ненормативну лексику
Матеріал з ТерноВікі
(XGV0E1 Author, keep doing in the same way..!) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| - | + | <br><br><p style="text-align:right">Підготувала: | |
| + | вчитель-катехит | ||
| + | [[Користувач:Добровольська Оксана|Добровольська О.М.]] | ||
| + | </p> | ||
| + | <p style="text-align:justify">Сьогодні люди, на жаль, надто призвичаїлися до ненормативної, лайливої лексики. Брутальні слова чуються скрізь. І реакція на них притуплюється. Легко знаходимо собі виправдання, що в такий спосіб знімаємо напруження, видаляємо негативну енергію, послаблюємо стрес чи просто додаємо колориту, так би мовити, „прикрашаємо” своє мовлення. Всі народи світу мають у словниковому запасі ненормативну лексику, однак з цим ганебним явищем борються всіма можливими засобами. Цінну допомогу в таких ситуаціях надає нам Церква, Святе Письмо, праці святих.<br><br>Вимовляння ненормативної, лайливої лексики, вульгарних слів, прокльонів, принизливих прізвиськ, негативно забарвлених слів є порушенням одночасно другої Божої Заповіді: „Не взивай намарне імені Господа Бога Твого”, п’ятої Божої Заповіді: „Не вбивай” та шостої Божої Заповіді: „Не чужолож”.<br><br>Святий апостол Павло навчає: „Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне.” (Ефесян 4 : 28). Скільки то людей у нетерпеливості або в гніві даремно говорять багато такого, про що потім шкодують. Ісус Христос у Святому Євангелії застерігає нас перед пустими, гнівливими словами і грозить за них Божим судом: „Кажу бо вам – за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього” (Мт. 12, 36).<br><br>Друга Божа Заповідь стоїть на сторожі пошани Божого імені та пошани усіх Божих створінь. Святий апостол Павло, маючи перед очима зневагу Божого імені, наказує: „Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викоренені з-посеред вас разом з усією злобою” (Ефесян 4, 31). Зневажаємо Бога тоді, коли лаємось, проклинаємо та зневажаємо Божі створіння, тобто самих себе через недостойні вчинки та пусті слова.<br><br>Церква закликає нас особливо дбати про чистоту тіла та серця. Той же апостол Павло сказав: „Чи не знаєте ви, що тіло ваше – то храм Духа Святого і дух Божий у вас перебуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви” (1 Коринтян 3, 16-17). Отже кожен із нас – це є Храм Божий і людина, яка ображає іншого чи сквернословить, валить цей храм. А тепер задумаймось скільки навколо руйнівників, що Храм Духа Святого розвалюють в дуже простий і, на перший погляд, безневинний спосіб: лихослів’я та прокльони. Святий апостол Яків застерігає нас перед не опанованим язиком, кажучи: „Усі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він - зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою”. Ось так, хто на свого язика не покладе вуздечки і не перестане сквернословити і проклинати, то які б зусилля не робив, не з’єднається з Богом. Більше того, він служить дияволові та його намірам. З цього приводу апостол Яків говорить так: „Язик – то огонь, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя і сам запалюється від геєни” (Якова 3, 3-5)<br><br>Гріх, який виходить з наших уст був завжди з людьми і це прикро усвідомлювати, але ще прикріше і небезпечніше, що тепер на ці гріхи, тобто вогонь, який підпалив нашу душу і тіло, ніхто не звертає уваги. Це стає ніби звичне явище. Якби не Боже милосердя, то ми давно би горіли у вогні пустослів’я. У наш час цих слів так скрізь повно, що 95% людей вже не помічають у розмові ні за собою, ні за іншими цього, без перебільшення, тяжкого гріха. Такий гріх належить до гріхів нечистоти і є порушенням шостої Божої заповіді.<br><br>Мова – це дар Божий, даний людині для того, щоб за його допомогою людина славила Господа. Мова була найперше дана як засіб спілкування з Богом, а потім як засіб спілкування з людьми, але ні при яких обставинах не як засіб пустослів’я та лихослів’я. Апостол Яків говорить так: „Хіба з одного джерела може виходити вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки чи виноград? Солодка вода не тече із солонцю” (Якова 2, 7-12). Ці слова означають, що з одних уст не повинні виходити слова любові та слова прокляття. Коли людина говорить сороміцькі слова, вона допускає до себе чорного ангела спокусника, який на противагу Ангелу-хоронителю має завдання довести нас до пекла. Особа, яка часто зловживає вульгарними словами, лайками, прокляттями, легко піддається до скоєння гріхів розпусти, п’янства, злоби, лінивства, брехні та всіх інших гріхів. <br><br>Крім цього, ненормативна лексика виступає як засіб згіршення і є порушенням п’ятої Божої заповіді. Кожен раз, коли ми вживаємо погані слова, то подаємо негативний приклад, особливо дітям. Тому ми несемо за це відповідальність. Ісус Христос в особливий спосіб осуджує згіршення, кажучи: „А хто спокусить одного з отих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений в глибині моря” (Мт. 18, 6).<br><br>Зважаючи на все сказане, будьмо пильні у тому, що робимо, і у тому, що кажемо. Бо, як відомо: „Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.” Легко говорити, та дуже важко виправити заподіяну шкоду. Проти цього нас особливо застерігав Ісус Христос у своїй Нагірній проповіді, яка є суттю всього християнства, попереджуючи: „Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний” (Мт. 5, 22). Вибір – за кожним із нас.<br><br> | ||
Поточна версія на 22:08, 18 лютого 2012
Підготувала: вчитель-катехит Добровольська О.М.
Сьогодні люди, на жаль, надто призвичаїлися до ненормативної, лайливої лексики. Брутальні слова чуються скрізь. І реакція на них притуплюється. Легко знаходимо собі виправдання, що в такий спосіб знімаємо напруження, видаляємо негативну енергію, послаблюємо стрес чи просто додаємо колориту, так би мовити, „прикрашаємо” своє мовлення. Всі народи світу мають у словниковому запасі ненормативну лексику, однак з цим ганебним явищем борються всіма можливими засобами. Цінну допомогу в таких ситуаціях надає нам Церква, Святе Письмо, праці святих.
Вимовляння ненормативної, лайливої лексики, вульгарних слів, прокльонів, принизливих прізвиськ, негативно забарвлених слів є порушенням одночасно другої Божої Заповіді: „Не взивай намарне імені Господа Бога Твого”, п’ятої Божої Заповіді: „Не вбивай” та шостої Божої Заповіді: „Не чужолож”.
Святий апостол Павло навчає: „Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне.” (Ефесян 4 : 28). Скільки то людей у нетерпеливості або в гніві даремно говорять багато такого, про що потім шкодують. Ісус Христос у Святому Євангелії застерігає нас перед пустими, гнівливими словами і грозить за них Божим судом: „Кажу бо вам – за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього” (Мт. 12, 36).
Друга Божа Заповідь стоїть на сторожі пошани Божого імені та пошани усіх Божих створінь. Святий апостол Павло, маючи перед очима зневагу Божого імені, наказує: „Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викоренені з-посеред вас разом з усією злобою” (Ефесян 4, 31). Зневажаємо Бога тоді, коли лаємось, проклинаємо та зневажаємо Божі створіння, тобто самих себе через недостойні вчинки та пусті слова.
Церква закликає нас особливо дбати про чистоту тіла та серця. Той же апостол Павло сказав: „Чи не знаєте ви, що тіло ваше – то храм Духа Святого і дух Божий у вас перебуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви” (1 Коринтян 3, 16-17). Отже кожен із нас – це є Храм Божий і людина, яка ображає іншого чи сквернословить, валить цей храм. А тепер задумаймось скільки навколо руйнівників, що Храм Духа Святого розвалюють в дуже простий і, на перший погляд, безневинний спосіб: лихослів’я та прокльони. Святий апостол Яків застерігає нас перед не опанованим язиком, кажучи: „Усі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він - зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою”. Ось так, хто на свого язика не покладе вуздечки і не перестане сквернословити і проклинати, то які б зусилля не робив, не з’єднається з Богом. Більше того, він служить дияволові та його намірам. З цього приводу апостол Яків говорить так: „Язик – то огонь, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя і сам запалюється від геєни” (Якова 3, 3-5)
Гріх, який виходить з наших уст був завжди з людьми і це прикро усвідомлювати, але ще прикріше і небезпечніше, що тепер на ці гріхи, тобто вогонь, який підпалив нашу душу і тіло, ніхто не звертає уваги. Це стає ніби звичне явище. Якби не Боже милосердя, то ми давно би горіли у вогні пустослів’я. У наш час цих слів так скрізь повно, що 95% людей вже не помічають у розмові ні за собою, ні за іншими цього, без перебільшення, тяжкого гріха. Такий гріх належить до гріхів нечистоти і є порушенням шостої Божої заповіді.
Мова – це дар Божий, даний людині для того, щоб за його допомогою людина славила Господа. Мова була найперше дана як засіб спілкування з Богом, а потім як засіб спілкування з людьми, але ні при яких обставинах не як засіб пустослів’я та лихослів’я. Апостол Яків говорить так: „Хіба з одного джерела може виходити вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки чи виноград? Солодка вода не тече із солонцю” (Якова 2, 7-12). Ці слова означають, що з одних уст не повинні виходити слова любові та слова прокляття. Коли людина говорить сороміцькі слова, вона допускає до себе чорного ангела спокусника, який на противагу Ангелу-хоронителю має завдання довести нас до пекла. Особа, яка часто зловживає вульгарними словами, лайками, прокляттями, легко піддається до скоєння гріхів розпусти, п’янства, злоби, лінивства, брехні та всіх інших гріхів.
Крім цього, ненормативна лексика виступає як засіб згіршення і є порушенням п’ятої Божої заповіді. Кожен раз, коли ми вживаємо погані слова, то подаємо негативний приклад, особливо дітям. Тому ми несемо за це відповідальність. Ісус Христос в особливий спосіб осуджує згіршення, кажучи: „А хто спокусить одного з отих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений в глибині моря” (Мт. 18, 6).
Зважаючи на все сказане, будьмо пильні у тому, що робимо, і у тому, що кажемо. Бо, як відомо: „Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.” Легко говорити, та дуже важко виправити заподіяну шкоду. Проти цього нас особливо застерігав Ісус Христос у своїй Нагірній проповіді, яка є суттю всього християнства, попереджуючи: „Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний” (Мт. 5, 22). Вибір – за кожним із нас.
